Але що ж їй було робити? Як обійти це болото, що йшло в обидві сторони і ховалося там, у лісі.

– Заблукала ніяк? – пролунав добрий баб'ячий голос.

Альонка стрепенулася. Не очікувала вона ні кого тут побачити – у місцях цих згубних, але старенька не справила на неї поганого враження і Альонка трохи заспокоїлася.

Бабулька була дуже старою, зігнутою ледь не до землі, спиралася на відполіровану довгим використанням палку-костур і ледь пересувалася. Так що Альонці здалося – вона в будь-який момент встигне від неї навіть не втекти, а просто піти. В руках у старої був козуб, повний грибів, ягід і якихось трав да корінців. Поруч ошивалися два коти. Один чорний і досить хитрий, другий світлішими, але вже дуже брудний, про який Альонка сказала б, що дурнішого кота вона ніколи не бачила.

– Не знаю, – відповіла Альонка. – Болото тут звідкись взялося. На караті його немає, а в житті є.

– І завжди було тут! – відповідала старенька, важко накульгуючи. – Завжди було. Ось скільки тут живу, кожен куточок знаю, а такого не пам'ятаю, щоб болота цього не було. Колись військові намагалися через нього дорогу побудувати, та засмоктало її болото і рейки, я так думаю, йдуть глибоко-глибоко! – чомусь хихикнула старенька.

– Значить, тому мені пора повертати! – засмутилася Альонка.

– Навіщо ж тому?! – здивувалася старенька і Альонці здалося, що навіть трохи випросталася. – Болото, воно, звичайно, проблема, але не така щоб заради нього так засмучуватися. Усяке болото має свій початок і свій кінець. – пояснювала стара. – Якщо ти зараз з шляхів зійдеш, та в право візьмеш, то лісом, по пеньках, по сушняку да купинах акурат до хаті вийдеш. Там Лисиця зараз живе – дуже добра і порядна особа. Вона мені як рідна сестра. Скажеш їй, що прислала тебе бабуля, що подорожує з котами, і просила посприяти. А вже Лисиця вона на те й Лиса, щоб всі потаємні стежинки да місця потрібні знати. Виведе і на прощання рукою помахає. Так що ти, доню, не бійся, йди прямо в ліс, до самої хатинки.

Конец ознакомительного фрагмента.