– А навіщо дуби то потрібні, – кепкував її паровозик Чу-Чухін, хоча йому було зовсім не весело. – Ти спускайся, та сама мене в піч заштовхай!

– Бач який хитрий! – в прорізу здалася морда вічно брудного Персика. – Так, думає він, що ми тут всі дурні. – сміявся він, як сміються коти – гурчачи.

– Ну да ладно, раз вже не бажаєте спускатися, то я тут у вас поки що похазяйную, – поїхав колесити хатинкою Чу-Чухін, перекидаючи і розкидаючи все на шляху. Кожен раз, коли щось падало, перевертався стіл або розліталося в сторони сушене листя, гілки та коріння, Чу-Чухін, як і личить вихованому паровозику, вибачався, казав, що не хотів і більше такого не повторитися. Але через зовсім невеликий час все повторювалося.

– Ти це облиш! – кричала Баба-Яга. – Ти мені тут погром не влаштовуй! – обурювалася вона, але спускатися не поспішала.

– Це невихований паровоз, – прорікав свою чергову глибокого змісту думка кіт Персик. – Він не вміє поводитися в гостях. Такого в пристойну компанія брати не можна!

– А ось, мабуть, і Дуби-Ходуни завітали! – закричала Баба-Яга зі свого укриття на горищі. Стіни будинку здригнулися, ніби в них хтось вдарив ззовні.

– Ось тепер ми заживемо! – не вгамовувався Персик, смакуючи повернення ситого життя, коли він їв досита і спав скільки хотів.

Чу-Чухін не на жарт злякався. Якщо чесно, то він до кінця не повірив старій, коли та говорила про Дубів-Ходунів. Він все ж таки сподівався, що та його просто розігрує, а сама ж готує зовсім інше. Але шум і тремтіння стін говорили самі за себе – зовні щось відбувалося.

Баба-Яга потирала руки, в передчутті, коли двері розчиняться і масивні гілки увірвуться в приміщення, схоплять паровозик і…

– Там з болота паровозів набігло, – Чу-Чухін і не помітив, як кіт Персик зник і ось тепер з'явився знову, принісши новина.

– Це як так набігло? – не зрозуміла вона. – Хто дозволяв? Звідки взялися? – вона зникла з отвору.

Чу-Чухін не зрозумів, що відбувається, гілки Дубів-Ходунів ось-ось повинні були увірватися в хатинку, але він все ж таки зважився і під'їхав до величезного вікна. Навколо хатинки, розганяючи своїм виглядом і лихим поведінкою навколишні дерева, гарцювати відразу з півтора десятка паровозів. Всі вони були обвішані тванню, забруднені болотним брудом, світилися всілякими відтінками і мали намір щось робити.

– Хто такі? – здивувався Чу-Чухін, забувши про те, що його ось-ось відправлять у піч.

А паровози тим часом йшли кругом навколо хатинки, розігнавши в усі сторони перелякані дерева. Навіть Дуби-Ходуни, що стояли осторонь і дивилися на це все з подивом, і вони не поспішали наближатися.

– У-гу-гу, виходь, Баба-Яга! – кричали паровози. – Пошто наш сон потривожила? Відповідай!

Баба-Яга тим часом сиділа на даху і боялася навіть ворухнутися. Вона не очікувала, що її дії викличуть до життя таку кількість паровозів, та ще й таких агресивних.

Ось один з паровозів під'їхав до ангарного дверей і штовхнув їх. Двері заскрипіли, але не піддалися.

– А ну, відкривай, стара! – завили паровози. – Що там від нас ховаєте?! – гули вони.

Чу-Чухін все так само дивився у вікно і бачив, як Дуби-Ходуни, трохи постоявши, про щось порадившись, мабуть вирішили, що це не їхня справа, і так само неквапливо, як і завжди, розвернулися і покинули дійство, залишивши Бабу-Ягу без останніх аргументів сили, які вона могла протиставити паровозам. Вона, звичайно, могла ще чаклувати, але те, що відбувається її настільки збентежило, що вона з переляку сиділа на самій верхівці даху і не знала, що з цим усім робити.

Лисиця, як і слід було того очікувати, відразу ж десь зникла, Чорниш хоч і зберігав вірність старій, але теж поспішив перечекати все в затишному містечку і лише дурний Персик скакав по даху і радів тому, що так багато паровозів, а значить – у них буде багато нових ложок, які вони обміняють на ринку на молоко, сметану і ковбасу!