– А далі куди? – в темряві Чу-Чухін нічого не бачив.

– А далі ось сюди! – раптом пролунав на весь ліс злорадний голос Баби-Яги. – А ну дерева, підхопили його і прямо в хату! – скомандувала вона.

Могутні дерева, що обступали вже Чу-Чухіна, тут же підхопили його своїми гілками, притиснули з усіх боків дрібними гілочками і листям настільки, що Чу-Чухін нічого вдіяти вже не міг, хоч і намагався вирватися з усіх сил. Його колеса повисли в повітрі, розрізаючи те своїм обертанням, але марно – твердий грунт зник з-під коліс, і він лише відчував, як в непроглядній пітьмі, його перекидають з гілки на гілку, щоразу тут же гілочками поменше та листочками обплітають з усіх сторін і передають кудись вперед.

– Попався-попався! – реготала стара. – Нарешті наші біди скінчаться! – і її голос, посилений гулом дерев і вітром розносився чи не по всьому лісу навколо боліт.

– Ви ж казали, що він нам допоможе? – здивувався Паровозик Привид.

– Звичайно ж допоможе! – заспокоював його кіт Чорниш. – Це так потрібно. Це стара заклинання читає. Це все правильно. – муркотів він, намагаючись і далі тримати в невіданні Паровозика Привида.

– Ні, щось тут не так … – зніяковіло відповідав Паровозик Привид, дивлячись як Чу-Чухіна з гілка на гілку перекидають у бік хатинки.

– Зжаримо-переплавимо! – заволав звідкись зверху кіт Персик. Він був настільки прямолінійний і безпосередный, що вже ні раз ставив багато починань Баби-Яги на грань зриву. Дипломатичність, спритність – все це було не по нього. Він любив поїсти, попліткувати і висловити свою значуще думку, яку, в іншому, ні хто серйозно не сприймав.

Чу-Чухіна дерева досить грубо заштовхнули в ангарні ворота, що відкрилися в хатинці, і тут же ворота за ним зачинилися.

– Ні, щось тут не так, – засмутився Паровозик Привид. – Щось не так…

А Чу-Чухін, тим часом, опинившись в хатинці, відразу ж осмілів:

– Гей, стара, привіт!

– Привіт! – відповів йому старий військовий ангар, замаскований під хатинку.

– Як там кажуть, – зрадів Чу-Чухін, що йому знову відкрилася можливість втекти від Баби-Яги тим же самим чином, що і перший раз. – Повернись до лісу задом, до мене передом, підіймайся і пішли в сторону депо! – закінчив він.

– Я б і радий тобі допомогти, – відповідав йому ангар. – Але після минулого разу в землю забили сотню паль, витесаних з цілісних стовбурів дерев, та прикували мене до ним найбільшим ланцюгом, що тільки могли знайти. Так що я тепер не те щоб кудись піти, з місця зрушити не можу, – пояснював ангар-хатинка. – Цього разу доведеться якось без мене. – вибачився він.

«Ех! – Видихнув паровозик. – Схоже я потрапив у халепу» – настрій його почав псуватися. Він спробував було відкрити ангарні ворота, через які сюди потрапив – не вдалося, вистрибнути у вікно, розміром з ті самі ворота – виявилося, що його тараном не пробитися – на випадок війни готувалося.

Подивився Чу-Чухін по сторонах, обійшов піч, що вже сходила жаром, погортав кілька книжок, що були розкидані по столу да по підлозі, перевернув ненароком щось з пожитків Баби-Яги, чи то її ступу, чи то величезний бутель з якоюсь настоянкою, але виходу так і не знайшов.

– Ага, попався! – в отворі стелі з'явилася Баба-Яга. Як вона там опинилася і що знаходиться вище – схоже, що горище – цього Чу-Чухін не знав. Баба-Яга спускатися не поспішала, перебуваючи в недосяжності від паровозика і продовжувала:

– Нічого – нічого! – сміялася вона тим сміхом, яким сміються коли задумали щось недобре злісні старенькі. – Зовсім недовго зосталося. Зараз Дуби-Ходуни підійдуть, своїми гілками тебе зловлять та в самий жар печі і заштовхають! – ділилася своїми планами вона. Схоже, у неї цей процес був колись налагоджений. Але вона все ж намагалася обійтися без Дубів-Ходунів, тому що вони самі по собі були старожилами цих місць і не дуже-то любили, коли їх турбували, особливо такий молодий і неспокійний житель, як Баба-Яга. Баба жила на болотах вже кілька століть, що у порівнянні з тисячоліттями Дубів-Ходунів виглядало зовсім коротким відрізком часу.