Грегорі Хаус із його набором відхилень не самотній. Всьому світові, соціальному буттю і взагалі – кожній думаючій людині властиво відхилятися від вісі свого існування чи розвитку. Причину такого відхилення слід шукати в особливостях взаємозв’язку і взаємодії людини з навколишнім світом, соціальним середовищем та самою собою. Відхилення в поведінці – девіантна поведінка – таким чином обумовлені природою людського розвитку, життя суспільства в цілому.

Найчастіше аномальна поведінка – це спроба піти з суспільства, втекти від повсякденних життєвих проблем і негараздів, здолати стан невпевненості й напруги за допомогою певних компенсаторних форм саморегуляції. Проте аномальна поведінка не завжди носить негативний характер – вона може бути пов’язана з прагненням особи до нового, спробою здолати все консервативне, таке, що заважає рухатися вперед. До аномальної поведінки можуть бути зараховані різні види наукової, технічної і художньої творчості. Інакше кажучи, девіантна поведінка була, є і буде.

Погодьтеся, лікар Грегорі Хаус цілком відповідає всім цим характеристикам. І Девід Шор робить свого героя таким чудовиськом свідомо: вже з перших серій ми усвідомлюємо, що цей мерзенний безпринципний аморальний тип, який ховається від хворих, не хоче працювати, коли йому нецікаво, постійно зронює ядучі резонерські коментарі, – найбільш моральний і духовно багатий персонаж серіалу. За шарами залізобетонних масок він приховує звичайну людську слабкість і незахищеність перед навколишнім світом. Він, сильна людина, проявляє свою слабкість, не захищаючись, а постійно атакуючи, відважуючи суспільному смаку ляпас по ляпасу.

За задумом Конан Дойла, його Шерлок Холмс бунтував проти встановлених суспільством норм не так явно і винятково у своїй ніші – розслідуванні загадкових нестандартних злочинів. Натомість бунт нонконформіста Хауса – відвертий, явний, очевидний і спрямований не лише на самореалізацію у професійній сфері. Адже якщо злочини проти особи скоюються нехай і часто, як на погляд обивателя, проте все одно – не масово, то хвороба може вразити кожного і за будь-яких обставин, яке б праведне життя людина не вела. Страх перед хворобою дужчий за страх перед злочинцем, а тому перелякане людство перетворилося на суспільство патологічних брехунів. Люди бояться сказати правду не лише одне одному, але й зізнатися в чомусь самим собі. Проти такої подвійної моралі, як і проти будь-якої форми прояву подвійних стандартів, бунтує – інколи свідомо, інколи просто за звичкою – лікар Грегорі Хаус.

Бунтар-нігіліст – типовий герой контркультурних творів. Девід Шор зробив те, чого, як виявилось, давно хотіло «споживацьке суспільство». Він увів персонажа альтернативної культури в культуру масову: «мильну оперу», медичний серіал із детективною складовою. Враховуючи підсвідому симпатію багатьох розумних людей до бунтарів, Шор зробив вдалу ставку.

Втім, самого злиття та переосмислення традицій класичного детективу і медичного серіалу все ж виявилося замало. Для повноти картини був потрібен третій інгредієнт. І цю складову Девід Шор врешті-решт знайшов, прочитавши одного дня з подачі Пола Атанасіо медичну колонку доктора Лізи Сандерс (Lisa Sanders) у газеті «Нью-Йорк таймс». Ця колонка, яку вона вела багато років, зацікавила продюсера своєю оригінальною спрямованістю: кожна розповідь доктора Сандерс про постановку діагнозу черговому пацієнтові була до того ж захопливим детективом.

Тут доречно навести фрагменти однієї з колонок, що їх Ліза Сандерс веде й далі. Замітка під назвою «Незрозуміла хвороба» була опублікована у «Нью-Йорк таймс» 4 жовтня 2009 року. Починається вона, як завжди, з переліку симптомів, виявлених сімейним лікарем.