– Сем Спейд, герой роману Дешила Геммета «Мальтійський сокіл» (The Maltese Falcon, 1930) – цинік, котрий постійно п’є віскі, і грубіян, що не визнає ідеї рівності статей. Узагалі Спейд не надто високої думки як про жінок, так і про людство в цілому.

– Журналіст Пітер Стайлз, кримінальний репортер, персонаж серії романів американського письменника Джадсона Філіпса (більш відомого під псевдонімом Г’ю Пентекост), з книжки в книжку кульгає на протезі: у героя, який протистоїть гангстерам, немає ступні.

–Журналіст Ірвін Флетчер, герой серії романів Грегорі Макдональда, – «плановий» наркоман, який не вийде на черговий двобій зі злом без запасу сигарет із марихуаною в кишені.

– Анастасія Каменська з романів Александри Марініної – хронічно ледача, не вміє куховарити і мучиться від болю в хребті.

– Ераст Фандорін, персонаж серії романів Бориса Акуніна, затинається і дуже боязкий із жінками. Штаб-ротмістр князь Лавр Козловський, один із героїв нового акунінского циклу «Смерть на брудершафт», теж кульгає: нога була пошкоджена під час кінних перегонів через затискування нерва. Кульгавість не заважає князеві ганятися за німецькими шпигунами.

– Метт Скаддер, колишній поліцейський, наскрізний персонаж циклу детективів Лоренса Блока, – алкозалежний розлучений чоловік, котрий відвідує «Товариство анонімних алкоголіків» і без особливого успіху проходить лікувальну програму «12 кроків». На хронічний невиліковний алкоголізм страждає також сищик Гаррі Голле з серії детективів сучасного шведського письменника Ю Несбьо.

– Наскрізний герой «чорних» детективів сучасного польського письменника Марека Краєвського, поліцейський комісар Ебергард Мокк, поєднує пристрасть до алкоголю з нестримним сексуальним потягом до рудих повій і взагалі мріє, аби весь світ став великим борделем. До речі, перший роман Краєвського з серії про Мокка вийшов друком у 1999 році, майже наприкінці ХХ століття, що досить показово: традиції показувати «хороших хлопців із поганими манерами» плавно перейшли в нове тисячоліття.

-Підтвердження тому – Декстер Морган, судмедексперт із циклу романів Джефрі Ліндсея, перший із яких вийшов друком у 2004 році. Працюючи в поліції Маямі, він полює на серійних убивць, хоча й сам є маніяком. Але власну руйнівну енергію, породжену психічним розладом у ранньому дитинстві (в нього на очах бензопилкою порізали матір), Декстер спрямовує на позбавлення суспільства від педофілів і садистів.

Ми наводимо лише незначну частину таких прикладів. Автор, що поважає себе, причому не лише письменник-детективіст, прагне наділити свого персонажа якоюсь вадою, яка б демонструвала відхилення від загальноприйнятих норм у поведінці героя. Проте ці відхилення яскраво демонструють необхідність перегляду чи хоча б коригування цих-таки норм. У випадку з доктором Хаусом саме його манера поведінки і спілкування видаються нормою, а все довкола – відхиленням від неї. Своїм успіхом у роботі спочатку Холмс, а тепер Хаус демонструють: більшість звикла жити за трафаретом. І вже давно не звертає уваги на такі речі, вважаючи власне злиття з довкіллям нормою, а будь-яку спробу вирізнися – відхиленням або збоченням.

Свого часу Артур Конан Дойл зізнавався, що хотів показати свого героя людиною, котрій байдужа мода й умовності, заведені в суспільстві. Таким Девід Шор побачив і Грегорі Хауса. Поведінка цих споріднених персонажів і подібних до них визначається як девіантна.