Тому твердження Холмса, що він колеться від нудьги, в перервах між цікавими справами, а коли починає займатися новою справою, про кокаїн забуває, всього-на-всього вигадка, видавання бажаного за дійсне. Як медик Конан Дойл не міг не знати, що пристрасть до будь-яких наркотиків – процес незворотній. Тому, описуючи прийом Холмсом наркотиків як такий, який можливо у будь-який момент припинити без наслідків для здоров’я і життя, письменник фантазує. Так, серед численних імітаторів Конан Дойла є американський письменник Ніколас Маєр, котрий опублікував у 1974 році роман «Семипроцентний розчин» (The Seven-Per-Cent Solution, російський переклад вийшов у 1993 році під назвою «Вам вреден кокаин, мистер Холмс!»). У цій історії показана спроба Холмса позбутися наркозалежності, детально описана «ломка» великого сищика і метод лікування, застосований доктором Ватсоном. І вже точно наркоман, нехай навіть вилікуваний, не може прожити сто три роки, як Шерлок Холмс, а саме до такого віку, як визначили шляхом певних підрахунків члени Лондонського товариства Шерлока Холмса, дожив славетний сищик.

Шерлок Холмс у роздумах (актор Василь Ліванов, кадр із фільму).

Якщо наркоза лежності Холмса його творець приділяє зовсім мало уваги, ймовірно, залишаючи це читачам і дослідникам майбутнього, то наркоманія доктора Хауса демонструється з серії в серію, з сезону в сезон. Він приймає вікодин – знеболювальний засіб, що знімає біль у правій нозі. Біль Хаус відчуває постійно відтоді, як пережив інфаркт м’язів. Завдяки операції Хаус не втратив ноги, але залишився калікою на все життя. Так у нього в кишені з’явився вірний супутник – пластикова коробочка вікодину. Спроби припинити прийом ні до чого не призводили: Хаус або страждав від наркотичної ломки, або більше не отримував необхідного стимулу для роботи свого геніального мозку.

Доктор Хаус обмізковує чергову медицинську загадку.

Таким чином, залежність Грегорі Хауса, як і залежність Шерлока Холмса, визначається як позитивна. Такий залежний вживає наркотик д ля того, щоб підняти настрій, відчути бадьорість, ейфорію, приємні емоції і, що в даному разі дуже важливо, стимулювати роботу власних мозкових клітин. Не отримавши вікодину, Хаус відчуває загальмованість власного процесу думання і починає робити одну по одній помилки. Коли після замаху на нього несподівано минувся біль у нозі і Грег припинив кульгати, відмовитися од вікодину не вдалося, хоча потреби в знеболювальному нібито вже й не було. Хаус пояснює Вілсону: йому необхідно відчувати фізичний біль, аби тамувати його наркотиками і таким чином залишатися геніальним діагностом.

Наділяючи свого героя фізичним каліцтвом і шкідливими звичками, Девід Шор лише наслідує традиції не тільки Конан Дойла, але і детективного жанру як такого. Згідно з цими традиціями головний позитивний персонаж історії про розкриття злочинів встановлює істину не завдяки своїм ідеальним фізичним даним, а винятково завдяки умінню нестандартно мислити і робити сміливі висновки. Причому поняття «позитивний герой» через наявність у нього шкідливих звичок значною мірою видозмінюється.

– В Еркюля Пуаро, одного з героїв Агати Крісті, відразлива зовнішність: яйцеподібний череп, частково покритий «підозрілим темним волоссям», і гігантські вуса, що ростуть строго горизонтально. До того ж цей бельгієць так само, як і його попередник Холмс, нестерпний хвалько.

– Ніро Вульф, герой циклу романів Рекса Стаута, страждає на ожиріння і переміщається у своєму будинку з поверху на поверх у спеціальному ліфті. Його це анітрохи не бентежить. До того ж Вульф – мізантроп і сексист.