Патлата стрижка із турянських сіл,
Штудерні гонведи і левенте гонорні…
Борбіл позиркує на люстро і на стіл,
Де камфора, щітки біляві й чорні.
А від оливи —
голови масні
в ґаздинь. І в ґаздів – поріділі косми.
А чола в цих людей опуклі та ясні,
І люди ці – то прощава без лоску.
І в перукарні – виголений чех,
В угорця вуса – щітка перукарська.
Догідливий панам цирюльний цех:
Ознака чинності та шаноби до панства.
З голів ґаздинь стікає теплий жир,
З пилюкою од сіна та від ниви…
Одеколонами роздразнений касир…
Цирюльня зачиняється ліниво.
ДІМ ЙОЗЕФА ЛЕНГА
Стої на сходах. Там перила мідні,
Там мозаїчна плитка, бунт химер.
В горщечках глиняних розпластались орхідні,
А на картині – бравий офіцер.
Ілюзіон при чому тут. Не треба.
Ти розтягни гардини голубі,
І вже кімнатна ілюзійність неба
В твоїх очах подвоїться, в тобі
Подвоїться чи то почетвериться,
Бліду дрімоту приведе Морфей…
І та стара підстрелена лисиця…
Го-го! Це був колись трофей.
І стовп із азбесту. Колона іонічна
При вході в дім, в червоній шапці гном.
Ні ти, ні дім, ніщо вже тут не вічне…
Хребти лиш вічні за твоїм вікном!
ІВАН ЧУРГОВИЧ – ДРУКАР УЖГОРОДСЬКИЙ
Ти звідав знади не десятки міст,
Ти сто разів одправився на варош,
Де коминар трудився й тістоміс;
В кіосках синіх – вернісажі марок.
Наопашки носив зелений плащ,
І над усе любив дороги піші:
В очах ряхтіли подобизни хащ,
там своє життя й свої афіші.
Ажурні брами – це вже не тини,
Не крик вола, не ніжний клекіт бузька.
СПОГАДИ ІНВАЛІДА НА ПРИЮТСЬКІЙ ВУЛИЦІ
Магнолії викинуть фіолетові серпики
Біля жовтого корпусу, де лікують істериків.
Божевілля в дендрарії.
Плачуть бджоли і люди.
Жовтокрилий метелик літати не буде…
Сушать крила на сонці старі пелікани,
Решітчасті вікна тхнуть гостро ліками.
Конец ознакомительного фрагмента.
Купите полную версию книги и продолжайте чтение
Купить полную книгу