З Хвильовим я познайомився в ред. газети «Вісті», мабуть, 1922 р. Попервах я з ним не зустрічався, не бачився, крім коротеньких зустрічів у редакції, але, здається, того ж, 22 року, Хвильовий зайшов у редакцію до мене й прохав зайти до нього на кватирю у справах. Я зайшов. Він мав тоді видати окремою книжкою «Сині етюди» і прохав мене передивитися їх, щоб не було там ляпсусів що до чистоти української мови. 3 того часу ми познайомились ближче, але ні він мене, ні я його за близьких друзів не вважав.

Памфлети Хвильового. Виступи Шумського. Памфлети Хвильового я читав і вони мене захоплювали майстерством своєї форми, свого стилю, сміливістю й різкістю постановою питання зачепленого. Я з ним погоджувався, читаючи, але критичних висновків з того не зробив. Виступ Шумського пройшов для мене не так помітно. Я більше жив життям суто літературним, ніж загально-політичним. І шумськізм мене не зачепив. Я гадав, що то справа середпартійна і мене, як людину позапартійну, не торкається. Розгром шумськізму партією і хвильовізму разом із ним, особисте «обояние» Л. М. Кагановича при зустрічах з ним, а потім визнання Хвильовим своїх помилок (в лист Хвильового я вірив безперечно) переконали мене, що справу зліквідовано. Все це, зрештою, глибоких ран і рубців у мене не залишило. До літгрупи «Вапліте» ставився з повагою, – бо ж там зібралися самі майстри! – але вступати туди не хотів, бо, зрештою, нічого практичного для письменника оці групи не давали, а часу для «балаканини» й політики одбірали багато. Та до того ще й я не «майстер», а журналіст. В полеміку ні на письмі, ні в усних виступах я не втручався. Але симпатії мої були на стороні «Вапліте», я їй отдавав перевагу перед іншими літорганізаціями, бачучи там, на мій погляд, найталановитіших літературних майстрів.

Робота. Зайнятий я роботою був дуже, крім газети «Вісті», я працював ще й як фактичний редактор «Червоного Перцю». Крім того, за цей час сила було літературних вечірок, виступів, виїздів з групами письменників по Україні. Я багато разів брав участь і у виступах в Харкові, і в поїздках. В цей період я зробив і свого «Вія», що пройшов з великим успіхом по багатьох театрах і на Україні і поза Україною. Фейлетони й гуморески мої торкалися найрізноманітніших боків і культурного, і громадського, політичного життя – треба було стежити за цим життям, читати газети і центральні, і переферійні, треба було читати силу кореспонденцій і листів, адресованих нечисленними кореспондентами і мені особисто, і редакціям. Все це я робив сам, – ні помічника, ні якогось секретаря в мене не було. Я не в силах був за день, було, перечитати тих листів, що надходили на мою адресу.

В такій роботі промайнули роки 23, 24, 25, 26, 27. Із розваг для мене в цей час були – полювання, кінські перегони (біга). Полювання я дуже люблю. Власне, не сам «акт убійства», а люблю я природу дуже. На полюванні я кріпко відпочиваю. Коней я люблю без краю. Я в тоталізатор не грав ніколи, а міг просижувати на бігах цілі дні, дивлячись на коней. Взагалі я ні в які азартні гри не грав і не люблю їх. Чи пив я в цей час? Пив. Я п’ю давно, і в цей час пив, але це не заважало мені дуже багато і продуктивно працювати. Між іншим, алкоголь ніколи не був помічником у моїй роботі. Одна чарка горілки, або шклянка пива, – і я вже писати не можу. Писав я завжди тверезим. Писав я, як бачите, дуже часто і дуже багато. Одже, виходить, що і тверезим я був дуже часто і «дуже багато». Ніяких наркотиків я не вживав ніколи.

1928 рік. Я захворів на язву дванадцятипалої кишки. Правда, з шлунком у мене було неблагополучно давно – «повишенная кислотность», але турбувала вона мене не дуже. В 1928 році – припекло і поклало в ліжко. В березні місяці, здається, було кепсько. І лікарі і рентген опреділили язву. Порадили виїхати лікуватись закордон. Компартія і Радянська Влада дали мені змогу поїхати в Берлін лікуватися. В травні я туди виїхав. Їхав разом з актором «Березоля» Гірняком, який теж їхав туди лікуватися. В Берліні я спочатку жив в отелі «Одеса» на Limedstrasse, а потім виїхав в санаторій Bad-Saarow, д-ра Grablej'я, в 70 кілом. од Берліна. Там я прожив 1½ місяці, пройшовши повний курс лікування (Ulcus cur). Повернувшись з санаторія в Берлін, я там прожив щось із два тижні. В Берліні, крім Гірняка, із Радянської України бачився з березільцями: Сердюком, Крушельницьким, Чистяковою, що приїхали туди пізніше. Один раз бачився з Веронікою Черняхівською, що жила тоді в Берліні. Зустрічався також з т. т. Фурером, Постоловським – вони до мене приїздили в санаторій з товаришом, членом ЦК Польської Компартії, прізвище якого я забув уже. Зустрівся я також там з артистами Харківської опери Сокіл (співачка) і Паторжинським та Середою. Вони їхали до Італії та застряли в Берліні. Жили ми з ними в гуртожитку Торгпредства СРСР і проводили час здебільша з робітниками Торгпредства, найчастіше з т. Грузинським та його дружиною. Часто зустрічались з т. Я. А. Ліфшицом. Двічі, здається, виступали в клубі робітників торгпредства і повпредства «Червона Зоря» – артисти з співами, а я з читанням своїх творів. На прохання зав. пашпортовим відділом повпредства (прізвища не пам’ятаю) я виступав на зборах укр. емігрантського т-ва «Воля» (здебільша галичани), з доповіддю-інформацією про культурне життя на Україні і з читанням своїх творів. Берлін мене не захопив, хоч організованість німецького життя мені подобалась. Повертався я з Берліна з дружиною Фурера тов. З. Щербиною. По дорозі, од поїзда до поїзда, заїхали до Варшави і були цілий день у тодішнього радника Варшавського повпредства тов. Ю. М. Коцюбинського. Тов. Коцюбинський показав нам Варшаву. Загалом враження од подорожі закордон залишилось таке: «Дома краще!»