Сергій Гальченко читать книги

Другий том епістолярію містить 300 листів Тараса Шевченка та до нього за 1857–1861 роки: від перших послань, написаних і отриманих після звільнення, до останніх, які надійшли на адресу поета по його смерті. Листи дають змогу зрозуміти непростий шлях Шевченкового повернення до творчого життя, розкривають широту вподобань і зацікавлень митця. В епістолярії цих років поет виповідає надію оселитися на рідній землі, розмірковує про особисте життя. Примітні фактографічною наповненістю листи Тараса Шевченка і його кореспондентів зворушують глибиною й безпосередністю самовираження. Це правдивий епістолярний портрет письменника і художника, що є безцінним документом доби.

У виданні листи Тараса Шевченка і його адресатів уперше зведено у хронологічному порядку в цілісний корпус. У листах розгорнуто низку цікавих епізодів із життя митця і його оточення, зафіксовано промовисті побутові та настроєві подробиці тощо. Перед читачем епістолярію постають живі постаті тих, кого поет любив і перед ким міг відкритися, Шевченко виповідає найсокровенніші переживання, ділиться задумами та мріями. Перша книга містить 207 листів Тараса Шевченка та до нього за 1839–1857 рр.: від найранішого відомого листа поета до останнього з Новопетровського укріплення. Епістолярій дає змогу глибше пізнати життя Шевченка під час навчання в Академії мистецтв, його подорожей Україною, розкриває духовні страждання митця на засланні. Листи – часом єдине джерело відомостей про окремі грані Шевченкової біографії та творчості цих років.

Ця книга – справжній літопис невеселого життя найпопулярнішого й донині в Україні гумориста Остапа Вишні (1889–1956), який відбував сталінську «десятирічку» в концтаборах. Її упорядник, автор вступної статті й приміток, відомий літературознавець і архівіст Сергій Гальченко ще в 1989 році обстежив архіви Ухтпечлагу тодішньої Комі АРСР і зібрав матеріали, які вперше друкуються в такому повному обсязі.

Основою праці стали документи слідчої справи за 1933–1934 роки та комплекс архівних матеріалів із двотомної справи-формуляра на Остапа Вишню, в якій зібрані донесення понад півсотні секретних агентів спецорганів за 1922–1955 роки. В процесі слідства, яке велося методами фізичного і психологічного натиску, Остап Вишня визнав «провину»: нібито він мав особисто вбити партійного лідера республіки П. П. Постишева, за що був покараний десятирічним ув’язненням у таборах особливого режиму.

У книзі в хронологічній послідовності подаються записи із унікального документа тієї епохи – табірного щоденника Остапа Вишні – та його листи із концтаборів, де довелося перебувати письменнику. Це своєрідні шедеври літературної творчості, часто наповнені не традиційним українським, а чорним гумором страждальця-гумориста.

Публікуються і деякі літературні твори Остапа Вишні, які викликали шквал вульгарно-соціологічної критики із звинуваченнями письменника у буржуазному націоналізмі й навіть у фашизмі, а також листи та спогади його рідних і тих людей, з якими гуморист сидів в одній камері чи перебував в одному концтаборі.

Ця книга, що творилася упродовж тридцяти років, є свідченням боротьби системи із митцями, найталановитіші з яких зазнавали репресій і знищення.