Звернемо увагу на завдання, які ставить дослідник при розгляді логіки існування: по-перше, виявити сенси, які характерні для суб’єкта, тобто, які він приймає як своє підґрунтя; по-друге, показати, яким чином він їх відстоює, розглядая як істинні, виходячи з цього, критикуя інші погляді; по-третє, розкрити, які аргументи використовуються для доказу істинності, в чому їх своєрідність; по-четверте, який наслідок має слідування сенсам, що приймаються як достовірні; по-п’яте, виявити, які афекти переживає суб’єкт, коли відстоює положення, які висуваються; по-шосте, які події можуть провокувати сенси, що переживаються; в-сьомих, яким чином змінюватиметься реальність у результаті здійснення сенсів існування.

c) Феноменологія та екзистенціалізм як методологічні підґрунтя

Методологічною підставою екзистенціології є основні положення феноменології, зокрема положення про інтенціональну природу свідо-мості, згідно якому вона є сукупністю предметів, утворюючих її зміст. Оскільки ставиться завдання виявити особливості існування, використовуються положення екзистенціалізму. Тому логіка існування включає в себе процедуру випитування про сенси існування, оскільки «випитування – це поведінка сущого». Суб’єкт розкриває себе в сущому через випитування. Відзначимо, що з допомогою використання поняття «випитування» М. Ґайдеггер показує онтичний характер пізнання. Важливо відзначити, що суб’єкт як суще вимагає відповіді про своє існування, тому що вони визначають характер його існування. Але він не тільки запитує, він також стверджує, вимагає, тим самим встановлює себе як суще. Проте такий позгляд на суб’єкта як род сущого – це тільки допущення, оскільки М. Ґайдеггер ніколи не припускає такої обумовленості. Більш привабливими як методологічних підстав дослідження дискурсу є основні положення сартрівського екзистенціалізму, який не заперечує наявність суб’єкта. Поза сумнівом, його трактування суб’єктивності у найбільшій мірі відповідає завданням екзистенціології.

d) Відношення сутності та існування

Проте залишається відкритим питання: яким чином виявити своєрід-ність логік існування? Це можливо за умови, шо сутність та існування суб’єкта розглядаються контексті причинно-наслідкової обумовленності, коли сутність виступає причиною, існування – слідством. Нагадаємо, шо сутність розглядається як сукупність сенсів, які використовує суб’єкт, а існування – дії, які здійснюються. Приймаєься положення, що сенси існування, у свою чергу, змінюються, залежно від того, як вони оцінюються, а також впливу на їх прийняття середовища. При цьому не слід вважати, що сутність – це константа, дещо раз і назавжди незмінне. Навпаки, вона змінюється, оскільки суб’єкт в змозі відмовитися від сенсів існування, що визнаються як істинні; оскільки він володіє здатністю їх продукування, породжування нових. Зміна сутності також можлива, якщо виходити з того, що вона утворюється з сукупності певних сенсів, шо мають різне значення, що стає причиною такого феномена як її «плавання». Вона «пливе», оскільки відбувається зміна актуальності сенсів, з яких вона утворюється. Отже, з одного боку, сутність одна, вона стійка; з іншого боку, вона істотно змінюється.

Виникає також питання: якщо досліджується сутність ті існування суб’єкта, чому вказуємо саме на подію? Тому, що повноту його здійснення можна зрозуміти при розгляді певної події. Тобто, втілення різноманіття сенсів існування суб’єкта краще всього показати на прикладі того, як вони втілюються у дійсності. Тим більш, шо якщо відмовитися від обумовленості існування та події, то своєрідність суб’єкта дискурса виявити фактично неможливо. Розгляд події обумовлює використання парменідівського та арітотелівського трактування буття як того, що є, прийнятого у формальної логіці.