3. ЕКЗИСТЕНЦІОЛОГІЯ СУБЄКТА

Коли визначають логіку як науку, мають на увазі встановлення норм, а також форми доказу або спростування, відповідно, передбачається, що існують незмінні правила, завдяки яким з’являється можливість виявлення істинності висловлювань. Під логікою ж існування або екзистенціологією розуміється формування та використання у дискурсі сукупності норм, що встановлюються суб’єктом залежно від його сутності, які визначають своєрідність використання розуму як підґрунтя створення ідей, формування відношення, позицій, що обумовлює винекнення відповідних дій, вчинків. Тому обговорення проблем екзисгенціології є одним з аспектів практичної філософії, яка достатньо бурхливо розвивається останнім часом [10].

а) Екзистенціологія або логіка існування

Екзистенціологія має індивідуальний характер, що обумовлено не тільки своєрідністю свідомості індивідів, але й унікальністю та неповторністю ситуації; тим, що кожен суб’єкт самостійно встановлює норми, на підставі яких здійснюється виявлення істинності або помилковості певного знання, вчинків, подій; відповідно, визначає правила інтерпретації, критерії істинності, процедуру доказу або спростування. Як вище було вияснено, існує невелика кількість логік, виникнення яких частково пояснюють дослідження з соціальної сінергетики [2; 3; 8].

Це обумовлююється, по-перше, своєрідністю владних відносин, а саме, обумовленістю панування та підпорядкування, на підставі чого слід виділити логіку деспотичного; а також логіку існування залежного суб’єктів, які протилежні; по-друге, якщо звернемо увагу на ступень єдності, то слід відокремити логіку солідарності, коли вона висока, а коли наявне протистояння, то протестну логіку. Не визиває сумніву, що конкретний суб’єкт може використовувати декілька норм, залежно від ситуації та характеру відношення до іншого, тому, наприклад, деспотичний, водночас, може бути солідарним.

Перехід з однієї логіки на протилежну можна досліджувати з допомогою теорії тоталогії В. Кізіми, коли педагогічний субєкт розглядається як генерологічна структура [11]. Слід відмовитися від уявлення про безумовну позитивність соціального розвитку, відповідно, методології позитивізма, наприклад Г. Спенсера, також основних положень марксизма, відповідно яких можливі тільки позитивні зміни [12; 17].

b) Логіки існування як підстава нормативності

При розгляді своєрідності логіки існування продуктивнішими слід вважати основні положення теорії цивілізацій, зокрема, викладені у ро-ботах М. Данилевського, А. Тойнбі, О. Шпенглера, яка передбачає можли-вість не тільки розвитку але і занепаду [19]. Проте у цієї теорії не розкри-ваються екзистенціальні причини трансформації; які, наш погляд, можна виявити при ретельному аналізі норм та правил існуваня. Насамперед, при погляді сукупності сенсів, на основі яких виявляється не тількі істинність висловлювань, але і правомірність їх здійснення.

Підкреслимо, що відмінність екзистенціальної логіки від формальної є у тому, що, якщо друга передбачає використання норм істинності при логічному аналізі висловлювань, то перша – існування. Тому, наприклад, якщо певний вчинок, а не тільки судження, відповідає деяким критеріям, то оцінюватиметься як прояв вищих моральних якостей. Тобто, предметом застосування тієї чи іншої екзистенціології є сфера осмислення реальності. Її не можна розглядати як щось текуче, що не можна структурувати, навпаки, вона розглядається як сукупність окремих «фрагментів» існування, які розглядаються на відповідність нормам. Наш погляд, підставою нормативності при цьому якраз виступає логіка існування, яка певним чіном інституціалізується, зокрема за допомогою інститутів моралі.