Розділ XVII

Минуло десять днів після тієї прикрої наради. Не відчуваючи себе в змозі виконати бажання батька щодо нового виду статевих стосунків, які, за його словами, я повинен був використовувати з Марією, і болісно стурбований пропозицією одружитися, зробленою Чарльзом, я шукав всіляких приводів, щоб піти з дому. Ті дні я проводив, зачинившись у своїй кімнаті або у Жозе, часто блукаючи пішки. Моїм супутником на прогулянках була якась книга, яку я ніяк не міг прочитати, моя рушниця, яка ніколи не стріляла, і Майо, який постійно втомлював мене. Поки я, охоплений глибокою меланхолією, коротав години, ховаючись у найвіддаленіших куточках, він марно намагався задрімати, згорнувшись калачиком у листяній підстилці, з якої його то виганяли мурахи, то змушували нетерпляче підстрибувати мурахи та комарі. Коли старий втомлювався від бездіяльності і мовчання, яке він не любив, незважаючи на свою неміч, він підходив до мене і, поклавши голову на одне з моїх колін, ласкаво дивився на мене, а потім відходив і чекав мене за кілька кроків на стежці, що вела до будинку; І в своєму пориві вирушити в дорогу, коли він змушував мене йти за ним, він навіть робив кілька стрибків радісного, юнацького запалу, в яких, крім того, що забував про свою витримку і старечу серйозність, він виходив з них без особливого успіху.

Одного ранку мама зайшла до моєї кімнати і, сівши в головах ліжка, з якого я ще не встиг піднятися, сказала мені:

–Цього не може бути: ти не можеш так далі жити, мене це не влаштовує.

Поки я мовчав, він продовжував:

Те, що ти робиш, – це не те, чого вимагав твій батько, це набагато більше, і твоя поведінка жорстока до нас, а ще більш жорстока до Марії. Я був переконаний, що ти часто ходиш до Луїзи, бо там тебе люблять, але Брауліо, який прийшов вчора ввечері, повідомив нам, що не бачив тебе вже п'ять днів. Що викликає в тобі цей глибокий смуток, який ти не можеш контролювати навіть у ті кілька хвилин, які проводиш у товаристві сім'ї, і який змушує тебе постійно шукати усамітнення, ніби тобі вже нестерпно перебувати з нами?

Її очі наповнилися сльозами.

Мері, мадам, – відповів я, – він повинен бути цілком вільний прийняти чи не прийняти жереб, який пропонує йому Чарльз; і я, як його друг, не повинен обманювати його в надії, яку він справедливо плекає на те, що буде прийнятий.

Так я, не в силах стриматися, відкрив найнестерпніший біль, який мучив мене з тієї ночі, коли я почув про пропозицію панів з М***. Смертельні прогнози лікаря про хворобу Марії стали для мене нічим перед цією пропозицією, нічим перед необхідністю розлуки з нею на довгі роки.

–Як ви могли собі таке уявити? -Вона бачила твого друга лише двічі: один раз, коли він був тут кілька годин, а другий раз, коли ми їздили до його родини.

–Але, дорогий мій, залишилося небагато часу для того, щоб те, що я вважав виправданим, зникло або зникло. Мені здається, що це варте того, щоб на нього зачекати.

–Ти дуже несправедливий, і ти пошкодуєш, що так вчинив. Марія з гідності та обов'язку, знаючи себе краще, ніж ти, приховує, як сильно вона страждає через твою поведінку. Я ледве вірю своїм очам; я вражений тим, що ви щойно сказали; я, який думав зробити вам велику радість і все виправити, повідомивши вам те, що Мейн сказав нам вчора при прощанні!

Скажи це, скажи, – благала я, сідаючи.

–А в чому сенс?

–Хіба вона не буде завжди… хіба вона не буде завжди моєю сестрою?

–Чи може чоловік бути джентльменом і робити те, що робиш ти? Ні, ні, це не для мого сина! Твоя сестра! І ти забуваєш, що говориш це тому, хто знає тебе краще, ніж ти сам! Твоя сестра! І я знаю, що вона любила тебе відтоді, як приспала вас обох у мене на колінах! І тепер ти віриш у це? Тепер, коли я прийшов поговорити з тобою про це, наляканий стражданнями, які бідолаха марно намагається приховати від мене?