– Так, чим вище істота, тим краще у неї з гумором, – зажурившись, зітхнув Сатана і запихкав сигарою, – ось, Ти, Ісусе, розтлумачив мені, як недорозвиненому, що я зі світу Мороку, а вона – Світла. Та що вдієш? Зрозумій, я закохався! Це щось страшне, Ісусе! С тих пір, як побачив її, відчуваю гостре лезо ножа у серці… Булгаков розумівся на коханні: «Любовь выскочила перед нами, как из-под земли выскакивает убийца в переулке, и поразила нас сразу обоих!». Якби ж вона вразила нас обох!

Сатана перехилив келих і заплющив очі.

– А що Ти думаєш про неї, Ісусе?

Син Божий, розглядаючи яблуко у своїй руці, поринув у далекі спогади. Здавалося, Він не почув запитання.

– Я думаю, Люцифере, що зустрічав її у своєму земному житті, – сумно промовив Ісус.

– Ти певен? – прошелестів вустами Сатана.

– Так.

Сатана раптом занервував, налив Спасителю і собі вина і, ніби щось прораховуючи, примружив очі.

– Твій хід, – нагадав Ісус.

– А! – махнув рукою Сатана, він втратив інтерес до партії.

– У чому річ, Люцифере? Так ми будемо грати до Страшного Суду! – обурився Ісус.

– Ти знаєш, у чому річ! Чому вона така шляхетна і гарна? А який особливий відтінок має її душа, помітив? – натхненно прошепотів Сатана. – Ці її фантастичні фіолетові очі… Вони вбирають безмежжя Всесвіту, чи мені здалося?

– Вбирають, а її душа надзвичайно тендітного рожевого відтінку… Виникає потреба її захищати, – щиро промовив Ісус.

– Так, я ледь не збожеволів від приголомшення, коли її Сяючу беззахисність потягло у ту кляту дірку! – розхвилювався: – Отвечаю, если бы это случилось, у меня бы крышу сорвало полностью! Удивляюсь, как мы успели с Тобой ее выхватить, Спаситель…

– Не удивляйся, Сатана. Не хуже тебя разбираюсь в ценности души и красоты. Я всегда буду рядом с ней, всегда буду защищать ее и, прежде всего, от нечистой силы. – і Спаситель кинув на Люцифера твердий, вольовий погляд.

Сатана встав, заметушився по вітальні, розкурив сигару, знову сів.

– Дякую за відвертість, Лицарю Світла і Любові!

– Не варто, Лицарю Мороку і Жаху! – озвався Ісус.

Стосунки між Спасителем і Люцифером були складними, але щирими. Протиріччя у поглядах то поєднували їх, то роз’єднували. Вони були супротивниками, що поважали один в одному силу та розум.

– У Нижчому Раю складають анекдоти про твою грішну пристрасть до жінок, про твої чисельні спокуси та пригоди, Сатано! Вгамуйся нарешті! Не заводь себе, не тіш розбещену уяву сценами прелюбодійства з чистою дівою! Вона не для тебе! – чітко виголосив Ісус.

В яскраво-зелених очах Диявола спалахнула шалена лють.

– Мені байдуже до анекдотів і пліток Нижчих Янголів, не дарма Фобос називає їх тупаками! – Сатана перехилив келих вина. – Хтиві пригоди, спокуси, пристрасті! Давно минулося все це… Хіба сучасну жінку є необхідність спокушати? Та вона сама спокусить будь-кого! Ти знаєш, скільки разів я мусив втікати від розкутих наполегливих жінок останнім часом? Та для них не існує ніяких моральних перешкод! Їх не лякає навіть СНІД!

Ісус невимушено розреготався.

– Дивуєш ти Мене, Сатано! Ти втікаєш від жінок? Кумедне видовище! – крізь сміх зауважив Він.

– Так, втікаю. Що смішного? Набридли мені ці емансиповані самозакохані жінки, пекельно набридли! Мені байдуже до багатих манірних шльондр з вищого кола, та й до дешевих повій теж. Я ж бачу жінку куди краще, ніж земний чоловік. Досить мені трохи зосередити на ній погляд і я бачу геть усе – силіконові груди і вуста, штучні нігті, накладні вії. Бачу, який великий ніс був у неї до пластичної операції, бачу, як у її шлунку перетравлюються шматки гамбургера, ну і звісно, які думки панують у її пустій голові!