– Ісусе, хіба я не ворог твій?! Хіба не Ти закликав прощати ворогам своїм? Прости мене, хтивого негідника, Ти ж знаєш, якої я жахливої вдачі! – Сатана силоміць примусив Ісуса сісти у крісло, дбайливо підсунув Йому під ноги візерунчатий стільчик. – Тобі зручно? Праведний гнів, Ісусе, перетворює Тебе на такого небезпечного красеня! Як жаль, що Тебе не можуть бачити земні жінки!

– Не лести, Сатано! Втомив ти мене спокусами! Я лишуся, але ще один такий вибрик і Я піду, не подивлюсь, що Ти Мій ворог. І ніколи не спущусь до тебе! – суворо пообіцяв Ісус: – Чому Фріц ще досі не приніс вина?

– Фріц! – гукнув Сатана.

– До Ваших послуг, Герр Люц! – миттєво виникнувши на порозі, чітко гаркнув німецькою Фріц.

– Принеси улюблене вино Ісуса Христа, фрукти. Та не гарчи, як пес кілер, що за манери! – розпорядився Сатана німецькою.

Деякий час Ісус і Сатана мовчали, роздумували над шаховою партією.

– То навіщо моя дівчинка знадобилася Раю, Ісусе? – порушив тишу Сатана.

Ісус посміхнувся.

– Чому ти так вперто називаєш її своєю? Хіба у тебе є на те підстави, Сатано? – тихо запитав.

– Поки що немає, та вірю, будуть! – роздратовано кинув Сатана. – А Тобі що? Ну, називаю її своєю, я не маю права на мрії?

– Мріяти можеш, – Ісус зробив хід конем.

– Ти не відповів, – нагадав Сатана, обороняючи короля пішаком.

– Вибач, Я не зобов’язаний тобі звітувати, – лагідно мовив Ісус.

Зайшов Фріц, розташував пляшку червоного вина, келихи і фрукти на столику поряд з шаховою дошкою.

– Шнель, шнель, Фріц! – поквапив його Сатана.

Той побіг до дверей.

– Можеш не казати, Ісусе! Я і так знаю, у мене у Раю є агенти! – запально кинув Сатана, задітий за живе.

Ісус щиро розреготався, налив два келиха вина.

– Прошу, Сатано! Знаю Я твоїх агентів! Перекажи Фобосу, що, якщо ще раз сунеться у Рай без дозволу, присоромлю його перед Вищим Янгольством, позриваю з нього маскуючі оболонки, витівник! – Ісус відпив вина.

– А Фобосу байдуже! Чхати він хотів на Вище Янгольство, Ти ж знаєш, Ісусе, – Сатана розкурив сигару, випустив сизо-блакитний дим через ніздрі, – та я і без Твоєї відповіді знаю: Рай затіває якусь місію по спасінню Землі, а саме моєї дівчинки для виконання такої почесної справи і не вистачало! До речі, Світле Янгольство пам’ятає, хто Володар Землі, чи мені нагадати?

Ісус помітив в очах Сатани лють і погано приховану образу.

– Ти втратив слона, – Ісус зробив хід пішаком, – у тебе непевна позиція.

– Непевна? Я так не гадаю, – Сатана пересунув ферзя.

Ісус задумався.

– Що стосується місії, то вона буде виконана людьми у крайньому випадку. Світле Янгольство не втручається у справи Землі, не претендує на твої володіння… поки що…

– Це втішає, – і Сатана скривив вуста у глузливій усмішці, – моя дівчинка належить до еліти людства, я правильно зрозумів, Ісусе?

Син Божий відкусив від великого червоного яблука, пильно поглянув Сатані в очі.

– Правильно. В її підсвідомості Я зміг виявити інформацію лише про сім останніх існувань, більшість перевтілень закодована, код дуже складний, розумієш?

– Розумію, це означає…

– Це означає, що мріяти про неї ти можеш, та між вами глибока прірва! Вона належить світу Світла, а ти – Мороку! А ти дозволив собі кричати про грішну любов до неї на все Небо! Після пригоди з Ричардом їй лише бракувало твого нахабного освідчення, Сатано! Перелякав її! – суворо виказав Сатані Ісус.

– Проте Ти втішив! – роздратовано кинув Люцифер.

– Так, втішив і подарував їй Хрест.

Запанувала напружена тиша.

– До речі, коли я, безсоромний придурок, волав про кохання до неї, було дуже смішно?

– Та ні, не дуже. Нижчі Янголи виглядали здивованими, а Вищі, гадаю, розважилися.