– Перепрошую, сер. Вам принесуть морквяний сік, – суворо відказав Джеймс.

– А, може, ще й клізму зроблять?! – вибухнув Сатана.

– Згоден, чудова думка, сер! З неї і почнемо, потім сік, басейн і легка вечеря.

– Хоч би не соромив мене перед Ісусом переліком отих гидотних процедур, Джеймсе!

– Вибачте, мілорде Ісусе, та такі вже мої обов’язки! – і Джеймс поклонився Спасителю: – За хвилину Ваш басейн буде до Ваших послуг, Ваша Божа Світлість.

– Дякую, Джеймсе. Сатано, тобі пощастило з лікарем!

Син Божий і Сатана розійшлися приймати водні процедури. Люцифер увійшов у кімнату з чорним басейном.

– Дозвольте, сер, я огляну Вас, – звернувся до нього Джеймс.

Сатана скинув одяг. Його висока, широкоплеча статура була б бездоганною, аби не одна неприємна «дрібниця»: на пружних грудях кровоточило і гноїлося огидне тавро Звіра у вигляді трьох шестірок.

– Сьогодні ще гірше, ніж учора, – констатував лікар, – дуже болить?

– Болить, Джеймсе, болить! Вприсни мені морфій, щоб я міг пристойно поспілкуватися з Ісусом.

– Гаразд, сер, але дозвольте мені повикидати Ваше віскі і кубинські сигари, інакше тавро зжере Вас! І не ображайтеся, сер Сатано. На що Ви себе перетворили? Якщо юна леді така, як Ви мені розказали, на біса Ви їй потрібні з таким жахливим виглядом, сер?!

– Добре, Джеймсе, твоя взяла!

Спаситель сидів у вітальні «бароко». Йому подобалася ця кімната. Затишно, розкішно, просторо і просто. Приємно тріщали дрова у гарному комині.

– «У Сатани є смак, розуміється на красі», – не вперше відзначив про себе Ісус.

Чекаючи на Сатану, Він розглядав фігури на шаховій дошці. За дверима вітальні все ближче і ближче лунало: – «Хайль, Герр Люц!»

Нарешті на порозі виникла постать Сатани, він був у довгому шовковому халаті чорного кольору. Такий же халат був і на Спасителі.

– Тобі не набридло це бісове «хайль»? Нащо стільки вартових на одному поверсі? Яка чисельність твого війська янголів Смерті, Сатано? – запитав Ісус, вивчаючи шахову комбінацію.

Після процедур Люцифер виглядав значно краще, під впливом морфію його зелені очі набули таємничого блиску, він майже не відчував тавра.

– Сину Божий, це лукаве питання! Ми вороги, тож я маю право не відповідати, але скажу: чисельність мого війська дуже значна і кожного свого солдата я знаю в обличчя і пам’ятаю його ім’я! А дозволь поцікавитися, чи знаєш Ти чисельність свого гарему, чи пам’ятаєш ім’я кожної пречистої діви, Твоєї нареченої?

– На жаль, ні. Ними займається моя матінка. Мені бракує часу приділяти їм увагу, як вони на те заслуговують. – Ісус підвів голову і невдоволено запитав: – А до чого тут гарем? Я, що, по-твоєму, шах перський?

– Гірше, значно гірше! – дошкульно посміхнувся Сатана. – Шах перський хоч одну ніч дарує кожній своїй жінці, а коханим жінкам і більше! Він дарує їм щастя материнства – діточок! У них є хоч якийсь сенс для існування… А Ти, Сину Божий, пресвятий! Ти даруєш своїм нареченим небувалу радість цілувати край Твого одягу у дні Християнських свят, та їх так багато, що не кожній аж так щастить… Вони записуються у чергу, щоб відчути надзвичайну честь спілкування з Тобою! Хоч би дозволив їм мити Тобі ноги і утирати волоссям, як би це втішило дівчаток! – скінчивши зухвалу промову, Сатана відчув, що перегнув палицю і пожалкував.

Ісус уважно вислухав його і підвівся.

– Піду Я, Сатано! Не така вже й цікава ця партія! – розчаровано кинув Він.

– Не йди, Ісусе, прошу! Я збожеволів… – почав вибачатися Сатана, встаючи з крісла.

– Збожеволів?! Не згоден, підлий Змію, так не божеволіють! Мета кожного твого божевілля – вразити Мене в душу, Антихристе! Як ти посмів порівнювати Моїх наречених з жінками з гарему?! Що між ними спільного? Як посмів давати Мені хтиву пораду?! Правий Батько, що прокляв тебе! – іскорки щирого обурення спалахнули у синіх очах Ісуса.