– Так-так. Прикинь, чотири з п'яти, – випалив Діма, ще не обдумавши сказаного. Просто ця фраза вже давно крутилася в нього на язиці. – Чотири з п'яти. Я не знаю, як і чому, але… Але… А у тебе як?

– Та нормально в мене все, як і планувалося, – посміхнувся Вася, хоча його і насторожив вираз обличчя друга. – А ти що на одне питання не зміг відповісти?

– Та ні, я все написав, не в тім річ – відмахнувся Діма. – Просто тільки чотири з п'яти співпало, розумієш?

– Ні, – ще більше здивувався Василь. – Хто і з чим співпало?

– Та як же ти не розумієш! З вчорашнім, ну, тобто, з сьогоднішнім іспитом. В ньому були такі ж питання. Але одне зовсім інше, не таке, як має бути. А ти? У тебе все збіглося на екзамені зі вчорашнім, тобто, з сьогоднішнім?

– Ні, почекай, зупинись, стоп, – розмірено сказав Вася, взявши товариша за плече. – Я взагалі не розумію, про що ти говориш. Давай зробимо так: зараз ми вийдемо на курилку, і ти мені все спокійно розкажеш. По черзі і нормально про те, що трапилося. Домовилися?

– Гаразд, які питання, – відповів Діма і тільки тепер помітив, що вони до сих пір стояли в коридорі навпроти своєї аудиторії.

Мовчки вийшовши на вулицю, і привівши в порядок усі свої думки, які до цього мчали галопом, Діма тепер спокійно почав розповідати:

– Пам'ятаєш, про що ми з тобою говорили вчора?

– Про що саме? Ти, звичайно, вибач, але ми багато про що говорили, і в більшості випадків ми були вже п'яними.

– Ну, я маю на увазі, про всі ці сни і все таке, – спробував роз'яснити товаришу Діма.

– А, так! Згадав, і що ти хочеш сказати?

– Загалом так: мені сьогодні вночі снився весь цей день разом із сьогоднішнім іспитом. Тільки уві сні все було, ніби наяву, словом, як завше останнім часом. І я все, що там було, пам'ятаю ось так, як ніби це вчора все відбувалося. І запитання, які мені випали там в білеті, і ті, які тут: чотири з них збіглося у мене. Я думав, звичайно, що всі мали б співпадати, але збіглися тільки чотири. А у тебе скільки їх було однакових?

– А мені звідки знати? – засміявся Василь. – Це ж твій сон, а не мій. Певно, тобі видніше.

– Так, – запнувся Діма, втупившись на свої туфлі. – Точно, ти маєш рацію. Просто воно все настільки реально було, зрозумій…

– Гаразд, в тій чи іншій мірі я тебе зрозумів. Але до чого ти ведеш? – Василь досі до кінця не зміг вловити хід Діминих думок.

– Ну, ось послухай, що я думав. Я можу бачити уві сні майбутнє, причому, мені здавалося, що доволі точно. А виявляється, що воно лише схоже на те, що відбувається насправді. І те, що я бачу, виходить, не зовсім майбутнє. Тобто, звичайно, майбутнє, але трохи інше, розумієш?

– Не зовсім, – задумано сказав Вася, затягуючись сигаретою. – Хоча постривай. Ти хочеш сказати, що бачиш майбутнє уві сні?

– Я думав, що бачу його, а виявляється, що це зовсім не так, – захотів теж затягнутися Діма, але цигарка в його руці вже згасла.

– І?

– І я вже почав навіть планувати, як на цьому можна було б заробити. Для прикладу, на ставках у букмекерів. Просто якби сьогодні співпали всі питання, то це означало б, що ті речі, які не залежать від мене, відбуваються однаково в обох світах. І знаєш, скільки грошей можна було б підняти, якщо тобі заздалегідь відомі хоча б навіть результати футбольних матчів? Та ми б вже за тиждень стали мільйонерами! – закінчив думку Діма, викинувши погаслий недопалок.

– І коли ти хотів мені про це сказати? – раптом запитав Василь.

– Та взагалі сьогодні, якби все це, дійсно спрацювало.

– А ти гадаєш, що нічого не спрацювало?

– Та ні ж, в тому-то й річ, – відповів Діма і шторхнув ногою невеликий камінь, який лежав поруч. – Звісно не спрацювало, хіба не бачиш?