***

Дмитро вирішив поїхати першим автобусом, щоб якомога менше часу мучити себе знаходженням поруч із Лізою, розуміючи, що в той же час йому б довелося поїхати так далеко від неї. Тому, прокинувшись ще зоря, юнак швидко зібрав сумку, і збирався було вийти на зупинку, але кинув свій погляд на телефон, щоб перевірити, скільки часу ще залишилося до найближчого рейсу. У верхньому кутку екрану красувався напис «6:12, 3 червня 2013».

«Ага, до автобуса залишилося ще цілих 13 хвилин, значить, можна не поспішаючи допити каву і на зупинці ще встигнути покурити», – подумав Діма, знову сідаючи на ліжко.

Однак, роблячи останній ковток кави, йому здалося, що щось тут не так, його не полишало незрозумілий сумнів, що він щось забув або пропустив. Подумки перевіривши стан сумки, і виявивши, що всі необхідні речі лежали на місці, Діма ще раз перевірив час, тепер на екрані телефону світилося «6:17, 3 червня 2013». «Нормально, всти…» – юнак не встиг навіть додумати свою думку, як раптом він зрозумів, що так занепокоїло його – напис «3 червня».

– Що за чортівня?! – неголосно вилаявся Діма, після чого ще раз дістав телефон і подивився на дату, але нічого не змінилося. Він точно пам'ятав, що перший іспит у нього вранці в середу, п'ятого. Саме тому, він сьогодні, четвертого, збирався виїжджати. Але сьогодні просто не могло бути третє число, адже третього, тобто вчора, у Лізи був перший іспит, і вони стояли разом із нею на зупинці.

Кілька секунд Діма сидів, як громом уражений, після чого швидко дістав із сумки ноутбук, ввімкнув його і нетерпляче чекав, доки той завантажиться.

«Це якась помилка. Напевно, дата в телефоні збилася. Таке іноді буває. Але в Інтернеті дата завжди правильна, це вже точно. Там є навіть спеціальні сервери, функція яких – точне свідчення поточної дати і часу», – думав Діма, чекаючи повного завантаження пристрою.

Нарешті, ноутбук завантажився. Пройшло насправді лишень трохи менше хвилини, але очікування в такі моменти буває особливо тяжким. Він відразу відкрив браузер, ввів запит і… «6:19:08, 3 червня 2013».

– Не може бути, – лише тихо про себе простогнав Діма і сів на свою сумку. Значить, весь вчорашній день йому приснився. Так, приснився, іншого пояснення й бути не могло.

Дмитро розумів, що тепер він ще як мінімум годину може поспати, але спати йому не хотілося. Повернувшись до своєї кімнати, він одразу сів перегортати телефонну книгу і зрозумів, що це все виявилося правдою – і вчорашнього дня взагалі не було, вчора було друге червня, а сьогодні він вже рівно через дві години сяде разом зі своєю коханою в автобус. Випивши ще чашку кави і поснідавши з батьками, які після цього вирушили на роботу, юнак не поспішаючи зібрався: почистив зуби, поголився, надів улюблену сорочку, сірі джинси, як завжди почистив перед виходом туфлі, замкнув вхідні двері в будинок і вийшов на вулицю. Погода стояла чудова. На небі не було ні хмаринки і вже майже по-літньому припікало сонце. Діма дістав навушники і включив музику. Після кількох композицій Scorpions заграв Боб Ділан, і з першими нотами його пісні «Blowing In The Wind», з її першими словами хлопець зупинився. Він уже це пережив, вчора, тобто, сьогодні уві сні, все було так само, аж до найменших дрібниць. Він був так само одягнений, а в навушниках грала та сама пісня.

– Так от значить, яке воно, це дежавю, – Діма сплюнув на землю і перегорнув левову частку плейліста, аж до російського року, якому було відведено небагато місця в самому кінці. Як не крути, а дежавю виявилося не дуже приємним відчуттям. І до того ж, всю дорогу хлопця не покидав страх, що з ним буде все як у тому фільмі з Біллом Мюрреєм, де він вічно проживав один день. І десь на закутку свідомості у Діми промайнула думка, що він би вже навіть цьому не здивувався. Підійшовши нарешті до зупинки, він зауважив, що там нікого не було, і, діставши з кишені телефон, юнак швидко розгадав, чому навкруги було пусто – до відправлення автобуса залишалося ще не менше двадцяти хвилин.