– Можна тебе на два слова? – неголосно спитав він, підійшовши до хлопця впритул.

– Так, звичайно. А що ви хотіли? – Діма здивувався вже тому, що Олександр Петрович підійшов до нього, адже навіть коли він зустрічався з його дочкою, цей статний чоловік років сорока рідко, коли розмовляв із Дімою.

– Слухай, я розумію, що моя донька тобі подобається, але я попереджаю, не ходи за нею. Ще раз Ліза розповість мені або мамі, що ти її переслідуєш, і тобі прийдеться несолодко. Зрозумів мене?

– Ще б пак, – Діма стояв з опущеними вниз очима. Він і сам розумів, що недобре вчинив, але хіба ж він знав, що все обернеться таким чином? Хіба ж він міг знати, що знову опиниться в цьому несправжньому світі?

– Дивись мені, я тебе попередив, – сказав наостанок Лізин батько і пішов, а Діма так і залишився стояти наодинці зі своїми думками, і думати про все, що відбувалося з ним останнім часом.

Він мав терміново знайти метод, як визначити, сон це чи реальність, щоб потім знову не потрапляти в схожі ситуації, адже в обох випадках біль була справжньою, як фізична, так і емоційна. І з цими думками він повільно побрів додому. Як розрізняти, де саме він знаходиться, Діма зрозумів досить швидко, не пройшло й декількох хвилин, – за телефонними дзвінками. Уві сні, наприклад, Ліза вчора ввечері йому не телефонувала, тоді, як в реальності, він дуже добре пам'ятав цей дзвінок. І після перевірки журналу викликів на телефоні все швидко стало на свої місця.

Тепер інше запитання з'явилося в голові у Діми. Лякаюче питання: а що, якщо він помиляється? Що, якщо все навпаки? Що, якщо зараз він знаходився в реальному світі, а йому просто снилися гарні стосунки з Лізою? Одне в цьому всьому було зрозумілим, скоро йому їхати на навчання, а там Лізи вже не буде поруч, і, може бути, все стане на свої місця. Принаймні, Діма дуже сподівався на це. А поки він твердо вирішив тільки одне: прокидаючись, він відразу буде звірятися з телефоном, щоб більше не робити дурниць ні в одному зі світів. Так, саме так юнак вирішив їх називати до того, як він зможе вирішити цю головоломку і дізнатися правду. Доки ж треба було визначитися, чим займатися днем. Бажання спати вже давно відпало, готуватися до сесії не було ні сенсу, ні настрою, тим більше, що він все одно вчився в університеті на відмінно, і за оцінки, кому-кому, але йому переживати було точно нічого. У підсумку його вибір в черговий раз упав на комп'ютерні ігри. Дмитро чудово розумів, що вони просто вбивають його час, але часу в нього було занадто багато…

Цього дня Діма заснув пізно ввечері, спостерігаючи за однією з останніх ігор Na’Vi (українська кіберспортивна організація). Він хотів лише одного – щоб все стало на свої місця. Як-небудь, але головне, щоб в житті з'явилася хоча б якась визначеність, нехай навіть йому і назавжди доведеться розлучитися з Лізою.

Уже лише при появі такої думки парубку ставало якось не по собі. Він все лежав і думав про причини цих снів, цих двох різних реальностей; про все те, що відбувалося навколо. При цьому всьому онлайн-трансляція гри Na’Vi лише грала десь далеко на фоні, адже Діма не звертав жодної уваги на те, що відбувалося на екрані ноутбука. Він протягом цілого дня намагався пригасити свої почуття за допомогою відеоігор. Іноді у нього це навіть майже виходило, але грав він сьогодні з рук геть погано, так, що не раз доводилося вислуховувати гнівні і не зовсім цензурні тиради на свою адресу від товаришів по команді. Так що до вечора він перейшов грати з китайцями, але користі від цього виявилося небагато, хоч і Діму й перестали лаяти, точніше, взагалі не зрозуміло було, що і кому там говорилося, але і самому виплеснути емоції не було на кого. Загалом, лягав спати юнак в украй поганому настрої. Заспокоювало одне, що принаймні завтра йому доведеться знову їхати на навчання. Хоча важко було точно сказати, радувало це його або засмучувало, адже, з одного боку, він їхав від всієї цієї плутанини, але в той же час він віддалявся й від Лізи, і його хвилювала думка про те, що якщо вони зовсім не розлучилися, то що тоді? І в такому хаосі почуттів і думок Діма зміг заснути лише пізно вночі. І засинав він вкрай виснаженим, через що в грудях тепліла надія, що хоча б цієї ночі йому нічого не присниться.