Провівши Лізу до потрібної аудиторії, ніжно поцілувавши її і побажавши удачі, юнак ще кілька хвилин стояв у коридорі, дивлячись на вже зачинені двері. Навіть якщо це був і сон, то нехай цей сон триває вічно. Такого піднесеного настрою у парубка, напевно, не було ніколи. Але все ж десь у якомусь куточку розуму зачаївся страх, що все це було не насправді. Діма стояв у коридорі, спершись на підвіконня, і всі його думки були спрямовані на те, щоб усвідомити всю реальність того, що відбувалося, щоб загнати цей страх якомога глибше, в найтемніші закутки душі, але в пам'яті раз у раз спливали ще недавні епізоди: Ліза, яка дивилася на нього з презирством і відверталася від нього, її батько, що погрожував йому. Так, це був просто сон. Але він був настільки реальний, нібито все це дійсно сталося вчора.

Діма дивився на двері, і йому здавалося, що він бачив, як вона, Ліза, сидить, читає отриманий білет та думає над якимось питанням, злегка схиливши голову. Одне пасмо її волосся трохи торкається парти. Вона трохи посміхнулася, побачивши легке запитання. Але ні, нічого з цього Діма фізично не міг бачити. Перед ним були просто зачинені двері. І одної миті йому навіть так захотілося підійти і відкрити ці чортову двері, щоб перевірити, чи там ще його кохана, чи не зникла, як мана. І це бажання з кожною миттю лише наростало. І тоді, коли ця ідея майже перетворилася на рішучість, коли невпевненість майже досягла свого апогею, двері аудиторії несподівано відкрилися самі – з них вийшов один з викладачів, які контролювали хід іспиту. І на якусь частку секунди Діма все ж зміг побачити свою кохану. Вона сиділа за другий партою трохи не в тій позі, в якій її уявляв парубок, але вона сиділа там, справжня. А значить, все нормально, а значить, він не сходив з розуму, і значить, йому вона не наснилася.

– Молодий чоловіче, ви щось забули? – це той викладач підійшов до Діми. – Тут взагалі-то іспит вже розпочався.

– Так, звісно, вибачте. Я вже йду, – пробурмотів парубок і повільно рушив по коридору в бік виходу.

– Нічого. Іспит буде йти ще не менше трьох годин, а поки вам, дійсно, краще почекати на вулиці, – промовив йому вслід викладач.

Та Діма навіть не обернувся на ці слова – він просто не поспішаючи йшов до виходу, не зовсім усвідомлюючи, чи в правильному напрямку він іде. Всі його думки до сих пір залишилися там, біля вікна навпроти тих дверей. Але раптом, несподівано навіть для себе хлопець зрозумів, що для того, щоб не втратити Лізу, як це вже сталося уві сні, йому необхідно щось робити. Він і раніше це знав, але тепер якось по-іншому, набагато переконливіше ці слова прозвучали в його голові. Тепер Діма зрозумів свою помилку. Чи надовго вистачить цього його розуміння – питання інше. Він боявся її втратити, а повинен був цінувати її. Одна ця думка, здавалося, змінить все – вона просто повинна була все змінити. Парубок зупинився посеред холу на кілька секунд із лише одним бажанням – записати цю фразу десь всередині черепної коробки, запам'ятати її назавжди. І тут же він зрозумів, якою має бути його наступна дія – він відразу ж побіжить і купить букет, величезний букет троянд, щоб привітати Лізу з першим вдалим іспитом.

Недовго розмірковуючи, юнак майнув у сторону найближчих квіткових кіосків.

Купивши квіти і повернувшись до будівлі, де проходив іспит, Діма сів на лавку якраз навпроти вхідних дверей і став чекати, доки його кохана допише іспит. Хвилини здавалися вічністю, але вже дуже скоро хлопець зрозумів, що його очікування було того варте. Ліза, яка трохи завчасно закінчила писати, спускалася по парадних сходах, тримаючи в руках папку для документів, в якій крім іншого, напевно, лежав екзаменаційний білет. На обличчі у дівчини сяяла усмішка, яка свідчила про те, що цей іспит не став для неї нескореною вершиною. І ця посмішка засяяла ще яскравіше після того, як вона побачила Діму з букетом троянд. Напевно, цілий Всесвіт не вартий був би цієї її посмішки, і юнак відчув себе несказанно щасливим від однієї думки про те, що саме він вартий Лізиного усміхненого обличчя. Дівчина підбігла і кинулася хлопцеві на шию. А Діма, який в одній руці тримав букет, підхопив Лізу іншою і, відірвавши її від землі, якомога сильніше притиснув до себе.