Поснідавши, і попиваючи за столом з чашки каву, Діма крутив в іншій руці телефон. Він все-таки зважився зателефонувати Лізі, щоб остаточно довести собі, що вся ця нісенітниця з розлукою йому наснилася. Але, як тільки він про це подумав, то тієї ж миті дівчина сама подзвонила йому.

– Привіт, Льово. Чим займаєшся? Виспався? – Діма дійсно був левом по зодіаку, але якось не вірив у все це, хоча йому, звичайно, було приємно, коли його так називали. Ліза ж, в свою чергу, була козерогом, в зв'язку з чим, він свою дівчину не міг називати подібним чином.

– Та ось, каву п'ю, думав саме тобі подзвонити.

– О, так ти виспався, здорово! Я теж, тільки ось прокинулася. Ти ж мене завтра проведеш на іспит?

– Звісно, я навіть з тобою з'їжджу.

– Але ж тебе не пустять до аудиторії.

– А куди вони подінуться?

– Ні, я серйозно, проведеш і побажаєш удачі. Мені б вона не завадила. А їхати зі мною зовсім не обов’язково, – грайливий голос Лізи не міг не підняти настрій. Та він би й мертвого з могили підняв, не те, що якийсь настрій.

– Я ж сказав, що з тобою поїду. Почекаю на вулиці. Мені все одно завтра робити нічого, а так хоч тебе підбадьорю, – Діма постійно говорив своїй дівчині, що йому або нічого робити, або він просто нічим не зайнятий. Звичайно, це не завжди було правдою, але ж хіба є що в світі важливіше, ніж кохана людина?

– Спасибі, цілую, кохаю тебе. Гаразд, піду теж снідати.

– І я тебе кохаю. Смачного, до речі.

Ліза поклала слухавку, а Діма тим часом сидів із чашкою кави в руці, немов зачарований і все думав про щастя. Він ніколи не зміг би відповісти на запитання, що ж це взагалі таке, щастя. Та й зараз не зміг би, напевно. Просто, ось це і було щастя. Ось саме ця мить, ці хвилини. У них нічого особливого не було. Були і більш яскраві моменти в житті, але таких миттєвостей справжнього щастя було зовсім небагато. Та й чи були вони взагалі? Яка різниця. Тепер вже точно були. Напевно, якби Дмитро був Фаустом, то він би прямо цієї миті промовив рокове: «Зупинись, мить, ти прекрасна!» – і ні про що б не пошкодував. Адже і найвище щастя – воно у кожного своє, його не можна визначити якийсь сумою витрачених або придбаних грошей, якимись матеріальними речами, і навіть якимись певними подіями. Не можна сказати з певністю, що якщо ти виграєш в лотерею мільйон доларів або твоя улюблена команда виграє у заклятих суперників з різницею в п'ять м'ячів, ти будеш абсолютно щасливим. Хтось, може, і буде, але, певна річ, не всі. Біологи, звичайно, скажуть, що все це нісенітниця, і щастя залежить лише від кількості ендорфінів, які виділив гіпофіз, але, а від чого саме тоді залежить така кількість, – незрозуміло…

Всі ці високі роздуми несподівано перервала мама, яка повернулася з магазину і попросила розібрати пакети з продуктами.

***

Поговоривши з Лізою іще раз перед сном, і побажавши їй доброї ночі, Діма й сам направився лягати спати. Незважаючи на те, що за сьогодні він нічого фактично не зробив, ні з ким не бачився і півдня провів за комп'ютерними іграми, які непогано допомагали відволіктися від усіх проблем, лягав спати юнак задоволеним. Адже їхні стосунки з Лізою за цей день просто розцвіли – вони жодного разу не посварилися, не було ніяких навіть найдрібніших образ чи непорозумінь. Правда, цей нічний кошмар змусив добряче понервувати, але оскільки це був всього лише кошмар, то він ніяк не в силах був зіпсувати минулий день. Так, це хороший був день. І як же не хотілося самому їхати на навчання. А це належало зробити вже післязавтра.

Прокинувшись рано вранці, Діма вирішив поголитися. Не те щоб у нього вже була густа чоловіча щетина, але ті рідкісні волоски, які можна було побачити на щоках, все ж доставляли певний дискомфорт. Завтра необхідно було їхати до університету здавати сесію, а значить, після сьогоднішнього дня він навряд чи зможе побачити Лізу в найближчі півтора тижні, отож треба виглядати якнайкраще, щоб їй було за ким сумувати. Не можна сказати, щоб в цьому була певна логіка, але Дмитро просто робив, як вважав за потрібне.