За повідомленням газети "Пєтєрбурзький листок" від 24 січня серед клубних, бігових та інших гравців пройшли чутки про щасливого рубля за підписом касира Брута, котрий нещодавно в нападі божевілля наклав на себе руки.

Ці чутки, що вмить облетіли всі веселі місця столиці, спричинені були, як гадають, великим виграшем, що випав гравцеві, котрий поставив на цей рубль. Рубль користувався таким попитом, що завзяті міняйли довели його вартість до 25 рублів.

Усе це викликало такий ажіотаж, що міністерство фінансів змушене було 5 лютня 1915 року опублікувати в газеті "Пєтрорадскій листок" статтю: "До відома осіб, що скуповують "брутівські" рублі". В ній мовилося: "Всупереч запевненням спекулянтів, Державний банк як і раніше випускає такі рублі, що наявні у нього, й не бере за них жодної зайвої копійки".

Однак це пояснення ще довго не могло остудити запал азартних гравців. Пошук "щасливих" і дуже дорогих "брутівських" рублів тривав. Про них писав пєтєрбурзький колекціонер Ростислав Ніколаєв. Якщо пошукати, то

Й зараз можна знайти ці рублі в колекціонерів.

А от "монету янгола" знайти значно важче. Та ці монети були настільки легендарні, що "Янгола" наново відтворили на двадцятифранкових золотих монетах, які карбували з 1871 до 1898 року. А також і на золотих монетах у 50 франків 1904 року, золотих монетах у 100 франків 1878-1914 років і навіть на сучасних стофранкових ювілейних срібних, золотих, платинових та палладієвих монетах, випущених в 1989 році.

– Дідуню, а в тебе є монета, що приносить удачу? – запитав Олесь.

– Звичайно, є, – відказав дідусь, дістаючи монетку з нагрудної кишені.

Олесь узяв монету до рук. З неї на хлопчика дивився дракон із лицем сивого дідугана. Дідуган був грізний і насмішкуватий заразом. На другому боці були якісь незрозумілі ієрогліфи.

– А як приносить вона тобі удачу?

– Як-як… якщо з тобою зараз розмовляю, значить, приносить, – невизначено відказав дідусь.

– А при чому тут дракон?

– У Китаї дракон – володар водяної стихії. Це сила і велич, мужність і витривалість. Зовсім як океан. Існувало повір'я, що ніби морями, річками та озерами орудують дракони або ж по-китайському Лунги, що не піднімаються в небо. Щоб задобрити Лунга, йому зазвичай приносили в жертву півня, та оскільки це було тяжко для вбогого рибалки, то на кормі човна прикріплювали дерев'яне зображення півня. Нехай владар-дракон знає, що господар човна завжди готовий принести цю жертву.

Рибалка малював на носі свого човна очі: нехай Лунг знає, що за його підступами постійно пильнують, і йому непросто пошити в дурні господаря судна. Тож дракон у кишені моряка – це нормально.

– І що, всі моряки носять із собою дракончика?

– Ні, з усіх моїх знайомих моряків лише я, – засміявся дід. – Та з цією монетою пов'язана одна історія. Без неї й тебе не було б…

– Як це не було б? – зачудовано спитав Олесь.

Дід розтулив було рота, щоб продовжити розповідь. Однак побачив суворі мамині очі, поплескав її по щоці й хутенько подався геть.

– А дід у нас твердий чолов'яга, – сказав Олесь, коли Костянтин Іванович пішов.

– Не те слово – орел. Найцікавіше те, що й у мене є така монета. Мій дід – татів батько, колись давно розповів мені таку легенду: якщо знайдеш монету, то її не треба тратити, а краще покласти до гаманця, й до неї "прилипатимуть" гроші. І от я знайшла таку монету – звичайні старі три копійки з роком мого народження. Вона в мене багато років. Бували моменти, коли я її губила – тоді в мене був такий переляк, просто жах. Мені здавалося, якщо я її не знайду, то все пропало. Що не буде в мене якогось захисного амулета. Я її ношу в гаманці, разом з іншими монетами. Гаманці, звісно, міняються, й вона переходить жити до іншого. Отака історія.