П. Грунський. Дійсне прізвище Павло Михайлович Губенко, родився 13 листопаду ст. ст. 1889 року в м. Груні на Полтавщині, де його батько був управителем маєтку (приказчиком) пані Ротт. В дитинстві ми рідко зустрічалися, хоть його мати була рідною сестрою мого батька, але маєток пані Ротт «Чичва» був віддалений 3 версти від м. Груні. Пригадую ще й тепер, що мені робили велику радість, як бувало мій батько запрягаючи коня, каже: «Поїдемо, Миколо, до тітки Параски (так звалась Павлова мати)». З тої доби пригадую лише те, що, приїхавши до тітки в «Чичву» і спитавши, де є Павло, тітка відповіла: «Де ж має бути Павло, як не на стайні». Павло дуже любив коней, а особливо любив дивитись, як конюхи «об’їжають» якогось молодого коня. (В маєтку плекали расову породу коней.) Один раз, коли приїхали до Чичви, то Павло, зустрівши мене весело оповідав: «Я сам уже їзджу верхи на коні в поле і без сідла».

До народньої школи я не ходив з Павлом до одної, бо в Груні було їх дві. В тій, де вчився Павло, там учителем був уже немолодий чоловік Іван Максимович Мовчанов, якого всі в Груні любили і який користався великою пошаною між населенням, а <до> того ж був великим приятелем Павлового батька. Школа була Міністерства Народньої Освіти. Я ходив до Нової Земської школи недавно поставленої, яка була тільки через дорогу від нашої хати. Вчився Павло добре, бо по скінченні народньої школи, коли ми з батьком приїхали до Чичви, то Павло показував мені «похвальний лист» і якусь книгу, які він дістав за добре учення в нагороду.

Далі Павло вчився після народньої школи ще в повітовім місті Зінькові в «городському училищі», по скінченні якого був <прийнятий> на «казьонний щот» до київської воєнної фельдшерської школи, де приймалися діти запасних нижчих чинів російської армії, і він як син старшого унтер-офіцера Михайла Губенка був по складенні вступного іспиту прийнятий. По скінченні цеї школи Павло мусив одбувати шість років військової школи за те, що вчився на «казьонний щот». Цю всю добу я з Павлом не бачився.

Побачився з ним восени 1911 року в м. Груні, де ми якось обидва випадково зійшлися.

М. Грунь, народна школа, вчителює в ній Павлова менша сестра Катря, така ж весела і дотепна, як Павло, але через всякі пригоди життьові має чорні сумні очі, хоть гумору ніколи не тратить. Катря цілий вечір оповідає нам веселі сторінки з шкільного життя. Катря свідома українка, вона за навчання в школі дітей рідною мовою. Павло пробує сперечатись, але Катря не дається. Перемагає Катря, бо Павло не проти материної мови.

Після спільної вечері Катря з своєю колеґінею йде до неї ночувати, бо її кімнату «окуповали» ми з Павлом. По коротких інформаціях про перебіг свого не дуже веселого життя мені Павло починає оповідати веселі пригоди з військового народнього й фельдшерського життя, пересипати їх веселими анекдотами. Павло вміє дуже майстерно оповідати, анекдотів знає безліч. 4 години ранку, а ми ще не спимо, бо оповідання і анекдоти дуже смішні, я сміюсь, а сміх мій чути до сусідньої кімнати, в якій спить сестра з колеґінею. Кілька нагадувань через стіну не помагає, бо я все прошу: «Розкажи, Павле, ще». Павло після повторної вечері в доброму настрої і сипле дотепами. Дотепи його чути крізь стіну, заважають дівчатам спать і вони починають стукати в стіну дужче.

Відпочиваємо хвилину, не спиться, і починаємо знову. Нарешті дівчата щось біля ½ 6 год. самі з’являються в кімнаті і починають нас сварить, що вони через нас не спали цілу ніч. Просимо вибачити, але дівчата тоді «карають» нас, власне Павла, тим, щоб він розказував і їм ще раз веселі оповідання. І так ціла ніч була проведена у веселих оповіданнях та сміхові.