Так оці два Жоржі вирішили розв’язати східне питання в той спосіб, щоб відбудувати «Єдиную недѣлимую».

Наймили для цієї справи трьох дурнів. Колчака, Юденича та Денікіна.

Большовики за нашою допомогою по черзі набили морду всім трьом.

Тоді ті ж самі Жоржі наймили четвертого.

Четвертий теж лізе, висовує потроху й свою. І його буде бита.

Оця вся процедура зветься тепер політиками:

– «Найболючіше питання Сходу».

Чому – «найболючіше»?

– А ви як гадаєте? Як по морді б’ють, то хіба болить?

– Болить!

– Тому й «найболючіше»!

Друге політичне з’явище, яке цікавить нас також як і інших, це – Версальський мир і його наслідки, що, як кажуть, вирішив питання Заходу.

Це справа така.

Зібралися у Версалі представники Антанти і закликали представника ворожої Німецької Держави, щоб помиритися.

Прийшов бідолашний Карло Карлович. Один представник Антанти вхопив Карла Карловича за горло, другий за ноги, а третий вперся йому колінком у живіт.

– Ну, що, – кажуть, – Карло Карлович, биться чи мириться? Миришся?!

– Ja! Ja! Bitte! Bitte! Рятуйте, хто в Бога вірує!

– Bitte, кажеш? Тото-ж! Ну, йди! Значить, ми з тобою помирилися!

Вийшов Карло Карлович за ріжок, обернувся, та кулаком:

– Почекай, бісової віри Антанта, я тебе помирюсь!

Поїхав додому, і тепер у нього армія більша, як у міліон багнетів.

Так що ще довгенько дияконові в церкві доведеться возглашати:

– «І мира мирові у Господа просим!»

Третий цікавий мент у міжнародній політиці – це вибори презідента Франції.

Тут справа вийшла дуже серйозна.

Розумієте, Клємансо, гадаючи що його оберуть, одружився з молодою дівчиною. Для сальону, значить. Бо жінка, так вона на цих самих сальонах дуже добре розуміється.

А обрали Де Шанеля!

Клємансо в роспуці.

Тай справді чолов’яга вже старкуватий. Що він з нею має робити…

Пише до Де Шанеля.

– Mon cher, – говорить, – Поль! Коли ти вже презідентом, то забірай, – говорить, – собі і презідентшу.

А той йому:

– Mon cher, – говорить, – Жорж! Не за для того я пішов у презіденти, щоб всяких там чужих молодиць годувати.

А молодиця аж пінить.

«Що я за тебе, стара панчохо, йшла, щоб ти мені мемуари тут розписував… Обверсалився, та тоді в кущі?»

За мемуари! У-у-у!! Клємансо! І діти такі Клємансо!

Та таке счинилося, таке счинилося, що, мабуть, і Лівобережну Вкраїну Польщі віддадуть.

Один лише генераліссімус Фош не падає духом.

Як спитають:

– Ну, що, екселенція, як ваша кандідатура в презіденти?

– «Одноголосно!» – каже.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Оце, так-би мовити, найголовніші моменти сучасної міжнародньої політики.

Хочеться ще зазнайомити Вас з міжнародним економичним становищем.

Про своє не буду говорити. Ви його гарно знаєте. Що ж до Заходу…

Ви, мабуть, спостерегли вже, що Захід може експортувати?

Це: цигарники, бібулку «Asadie», гребінці, папірові гаманці, масть для черевиків, цвяшки для підошов.

Імпортує:

– Пшеницю, цукор, залізо, вовну.

Товарообмін значить.

У ч. 2 Віденської «Волі» І. Фещенко-Чопівський вмістив статтю під назвою: «Що може дати Україна Західній Європі?» Знаєте, що він пише.

Може дати:

– 10 міліонів тон усякого збіжжя.

– 300–600 тисяч тон цукру.

– 100 тисяч тон марганцової руди.

– 500 тисяч тон залізної руди.

Фосфорити, сіль, соду, залізо, ліс і т. п., і т. п.

Багато де-чого.

Що може, то може. Факт!

Але не дасть. Єй-Богу, не дасть!

Та щось і не чути, щоб готувалася дати.

Так ще чутки ходять, що селяне готують для Західної Європи оглоблі, кілки і прочі деревляні важкі вироби.

Це Західна Європа одержить безумовно.

Хай тілько прийде.