В динамізмі своєї діяльності з часом був створений загальносвітовий блок «колективної безпеки» начебто з причин «захисту миру». Військова ж активність забезпечувалася «Кінцевим актом загальноєвропейської наради» (під керівництвом США) у 1975 році. Складовою частиною цього блоку був СРСР. Ця військова загальноімперська потреба цементує свою діяльність регіональною, для чого була створена «Європейська» та «Азіатська» «безпеки». «Азіатська безпека» створювалася за ініціативою СРСР, закладених у 1939—1945 роках передумовами Другої світової війни та створена після неї, як удосконалення імперіалістичного двигуна методом конкуренції, у пошуку більшої ефективності колонізації за ширмою «комунізму» та «демократії»

У потребі боротьби з націоналізмом у 1907 році був створений імперіалістичний військовий блок «Антанта», який називав ще себе «Троїстою згодою» (Великобританія, Франція, Російська імперія). Під час реалізації військових дій Антанти у Першій світовій війні, вона у своїй коаліції нараховувала понад 20 імперіалістичних державних утворень (в тому числі США). Ці військові дії були направлені проти ще не організованого і ідеологічно не забезпеченого націоналізму, який реалізовував себе національними державними структурами, що є вираженням закономірності природних потреб націй. Одноразово, комунізація Російської імперії створила необхідні умови для створення безнаціональної «радянської людини». Все це здійснювалося створенням комуністичних блоків, «Комуністичного інтернаціоналу», «Соціалістичного Інтернаціоналу». Пролетарський класовий інтернаціоналізм, не дивлячись на відсутність можливості на наукове його забезпечення, впроваджувався у практичні життєдіяльні процеси політичними методами та механізмом державних структур.

Це давало можливість на практиці пересвідчитися, що його фальшива суть заперечується реальністю самого життя. 1-й Інтернаціонал був створений 28 вересня 1864 року в Лондоні як міжнародне товариство робітників, фактично це була створена перша практична пролетарська інтернаціональна організація, відповідно до комуністичних ідей класовості суспільства, а не на національній основі. У наслідок невідповідності з вимогами закономірного національного розвитку людства, ця організація змушена була саморозпуститися у 1876 році, довівши нереальність самих ідей пролетарського інтернаціоналізму. 14—21 липня 1889 року в Парижі на 1-му установчому конгресі, був створений 2-й Інтернаціонал, уже як міжнародне об’єднання соціалістичних робітничих партій.

Але всі члени цього інтернаціоналу з початком Першої світової війни, відкинули пролетарські інтернаціональні позиції і діяли з вимог національних інтересів кожної нації, що є вимогами реального життя, а не словоблудством ідей пролетарського класового інтернаціоналізму. Сама реальна дійсність націоналізму стала бути причиною розвалу 2-го Інтернаціоналу, який без наукової основи не зумів забезпечити й організувати співпрацю націй світу, як необхідну запоруку розв'язання спільних проблем, протидії імперіалізму, гармонізації стосунків між націями, що не ставилось до уваги, через відсутність прагнень діяти у цьому напрямку та незрілість ідеологічних та світоглядних позицій того часу. Захопивши державну владу в Російській імперії та використовуючи її, вершителі комуністичних ідей у 1919 році створили 3-й Комуністичний Інтернаціонал, «Комінтерн». Це була міжнародна організація, яка об’єднувала всі комуністичні партії світу і здійснювала загальне керівництво світовим комуністичним рухом, розробляла основні принципи його стратегії й тактики.