Вечер: Белозерский женат на родственнице Катенина и обещает, что ему еще напишут о тебе; и он советует тебе не возвращаться, если можно, в Оренбург, а ожидать паспорта в Нижнем. Жду твоего письма. Крепко, крепко обнимаю тебя и от души желаю тебе здоровья и счастья.

Вполне преданный тебе

М. Лазаревский.

18–19 жовтня 1857. Нижній Новгород

19 октября.

Нижний Новгород.

Мій друже любий, мій єдиний! Сегодня, 18 октября, получив я твоє братнє-сердечное письмо. Спасибі тобі, моє серце! Ти пишеш, що Усков уже писав тобі о якімсь там недоразумении. Чом же він, дурень, не написав, яке там именно недоразумение? І тут його ніхто не знає. Я і сам не знаю, яке там те прокляте недоразумение. В Оренбург уже давно писано із Нижнего, але із Оренбурга ще нема нічого. І я і сам не знаю, що ще зо мною буде. А тим часом живу собі добре і весело отут меж добрими людьми. Овсянников, здешний архитектор, благородний, добрий і розумний чоловік, а до всього того ще і земляк наш конотопський. Мені тут добре з ним. Шкода тілько, що морози настали, не можна нічого рисовать с натуры, а то було б і геть-то весело.

Спасибі тобі, друже мій єдиний, що ти побачився з графинею Н[астасією] І[ванівною]. Не знаю, чи получила вона моє «Киргизя» от Сігізмонда? І чи получив граф Ф[едір] П[етрович] моє письмо из Новопетровска? Як будеш у неї, то спитай, будь ласкав, і мені напиши. Письмо тепер до графа писать не буду. Треба дождаться, що там мені напишуть із Оренбурга. Я просив Герна написать мені. А ти, як получиш моє письмо, то піди до графа Ф[едора] П[етровича] і подякуй його од мене за его доброе, человеколюбивое участие, которым я радостно воспользуюсь, як прийдеться мені до скруту.

Поздрав і поцілуй за мене Білозерського і його жіночку. Чому ти не оженишся? Чи ми вже з тобою разом поженимось? Не швидко, я думаю, це лихо скрутиться.

Що там робить Куліш? І де тепер його жіночка? Як побачиш її, то і її чмокни разів зо три за мене. А Кулішеві скажи, нехай мені пришле другий том «Записок о Южной Руси». Тут есть одна книжная лавка, та і в тій тілько букварі продаються. А як буде посилать вторий том, то нехай і первий прикине, бо я первий том «З[аписок] о Ю[жной] Р[уси]» подарував нашим киевским землякам в Астрахани. Поцілуй же його та попроси, нехай мені вишле свої любії «Записки о Ю[жной] Руси», а я йому за те не пришлю, а, дасть Бог, сам привезу гостин[ця] из самой киргизской степи.

Читать у мене тепер, слава Богу, єсть що, поздоров Боже добрих людей, але свого рідного нічогісінько нема, опріч «Богдана Хмельницко[го]» Костомарова. От ще вчистив книгу, так-так! В Саратові бачився я з старою Костомарихою, вона ждала його из заграницы к 15 сентября. Не знаю, чи вернувся він, чи ні ще? Чи не чуть у вас там про його чого-небудь?

Що там робить отой гульвіса Семен, що нічого мені не напише. Поскуби його за ухо і поцілуй за мене, а жіночку його і діточок не скуби, а тілько поцілуй.

Перелякав ти мене чорною печатью на своїм письмі. Чи не случилося там у тебе, крий Боже, чого недоброго?

Прощай, моє серце, мій голубе сизий! Я тепер, слава Богу, здоровий і веселий і щиро любящий тебе, моего єдиного друга.

Т. Шевченко.

Як побачишся з графинею Н[астасією] І[ванівною], то спитайся, чи був у неї Сапожников, з которим я плив из Астрахани в Нижній.

28 жовтня 1857. Саратов

Братові любому, друзяці щирому, співаці славному, вірному товаришеві незапам’ятної пригоди 1847 року Тарасові Григоровичу од брата і друга чолом і вірне слово!

Слава, честь а благодареніє Великому, Справедливому, Милосердому Богу, визволившему тебе, друже, з тяжкої неволі на світ Божий між нарід хрещений на надію всім кохаючим щире Україну і всі братерські слов’янські народи! Два тижні чекав я тебе щодня в Петербурзі, повернувшись з чужини; істинно, найкраща радість для мене була почути, що Бог тебе напослідок вертає з гіркої неволі. Брати і приятелі наші в Петербурзі – Білозерський, Навроцький, Сераковський і другі казали, що мусив ти приїхати к 1 октябрю, одначе ти не явивсь, і я поїхав, а в Саратові узнав, що був єси у моєї матері, за що тобі велике спасибі. Швидше пиши та старайся, щоб тебе пропустили до Петербурга та пиши, пиши, пиши, тільки ж по-нашому пиши. Час змінився, цар – дай Боже йому здоров’я і довгого царствования – не забороняє нам нашої мови; тепер процвіта рідне слово; багато охочих до його, тебе тільки не достає, голови нашого, милого, любого. Дай Боже тобі, перетерпівши велике горе, зняти з себе напослідок терновий вінець і в чесній, поважній старості доживати віку, веселячи і повчаючи на все добре кобзою твоєю голосною земляків твоїх та одбираючи після смерті вічную славу. Не забувай щире й вірне поважаючого і кохаючого тебе друга, брата і товарища