– А ти хіба не радий мене чути?

– Та ні, не подумай, радий. Просто голова болить дуже. Давай, ти підходь, а я тебе тут, на платформі, почекаю.

– Окей. Стій, де стоїш. Зараз буду, – сказав Вася і скинув виклик.

Дмитро тим часом дійшов до лавки і сів на неї. У його голові в ті хвилини крутилася лише одна думка: «Тільки б Вася прихопив із собою пиво, як і того разу». І вже трохи пізніше хлопець почав розуміти, що ніякого того разу не було. Але звідки ж тоді, питається, у нього взялося похмілля? Ця задача залишалася без відповіді, як би не старався вирішити її юнак, очікуючи друга.

А ось вже й веселе обличчя Василя, що пливло до нього назустріч в натовпі перехожих. Обнявшись при зустрічі, Вася сказав те, чого Діма найменше очікував:

– Ну, от тебе і запах. Коли ти вже встиг випити? Або це ще залишки вчорашнього?

– Повір, це довга історія. А ти пива, випадково, з собою не брав? А то голова так болить, що зараз, певно, вибухне.

– Звичайно, взяв.

– Давай тоді спершу темне.

– А звідки ти знаєш, що я купував темне пиво? – здивувався Василь.

– Інтуїція, та й я ж тебе сто років уже знаю. Мене тобі вже нічим не здивувати, – відповів Діма. Хоча насправді він чомусь був абсолютно впевнений в тому, що його друг цього разу візьме точно таке ж пиво, а може, навіть те саме, як і вчора, або вірніше, сьогодні уві сні. Але на повірку виявилося, що лише одна пляшка збіглася. Саме та, яку він вгадав.

– Що ж, розповідай, що там у тебе за історія.

Зробивши кілька ковтків прохолодного пива, Діма почав розповідати все, що відбувалося з ним, намагаючись не забути жодної деталі. Як він і обіцяв, історія виявилася довгою.

– Значить, ти хочеш сказати, що вчора… – закінчивши слухати Дімину сповідь, почав було Вася, як друг його зупинив:

– Сьогодні.

– Тихо, я тебе не перебивав. Ти хочеш сказати, що вчора, яке було сьогодні, ми разом з тобою пили уві сні, а тепер у тебе похмілля? – коротко підсумував Василь. – Це абсурд, такого не буває. І ще уві сні ти розлучився з Лізою, а насправді, у тебе з нею все добре. І цей сон триває постійно. Я правильно тебе зрозумів?

– Типу того.

– І ти мене не розігруєш? – як і слід було очікувати, Василь не відразу повірив у Дімину розповідь. Та й хто б повірив?

– Ні, звичайно, не розігрую. Я серйозно, і клянусь, що все так і було.

– В такому разі я, чесно, не розумію, що це з тобою відбувається, якщо все це дійсно правда. Але точно знаю одне – це ненормально.

– Та я й сам розумію, але має ж бути цьому якесь нормальне, логічне пояснення.

– Яке пояснення? Ти про що зараз говориш. Може, щось і можна пояснити з усього цього, але як, як я питаю, ти поясниш те, що пив уві сні, а прокинувся з похміллям? Хіба таке взагалі можливо у нашому світі?

– Я вже навіть не знаю, що можливо, а що ні.

– Сподіваюся, це хоч не заразне? – жартома запитав Василь.

– Та ні, це ж не застуда якась, і не грип.

– Гаразд, давай спочатку вирішимо, ти до мене підеш ночувати або в гуртожитку залишишся? – змінив тему Вася.

– Я… Давай, до тебе, напевно, – Дімі просто раптом стало моторошно: він і гадки не мав, що буде, якщо він засне в двох різних місцях одночасно. Він уже не був упевнений, ні в твердості ґрунту під ногами, ні в чому-небудь ще, і ще один стрес, нехай навіть і найбільш неможливий і нелогічний, йому зараз точно був не потрібен. Юнак хотів, що майбутній залишок дня і вечір пройшов в точності так, як уві сні, або точніше, в іншій реальності. Може, він ще сподівався, це допоможе якось склеїти назад цей крихкий світ…

І за винятком п’ятнадцятихвилинної розмови з Лізою, цього вечора все було, як і там, в іншому світі. Все було, як і планував Діма. Своїй коханій, до речі, він так і не наважився розповісти про те, що коїлося останнім часом із ним. І, як це не дивно, Вася повність підтримав його в цьому рішенні, адже, як він стверджував: «Проблеми хлопця – це його особисті проблеми, а проблеми дівчини повинні стати їхніми загальними». Діма, звичайно, не хотів розповідати трохи з іншої причини – через страх. Хоч він і розумів, що Ліза його кохає, і він з нею може ділитися всім, але він боявся, що раптом вона не зрозуміє. Або вважатиме його божевільним. Він не хотів її втратити, і вирішив для себе, що по можливості спробує все вирішити самостійно, не турбуючи кохану.