Та ще в тих краях… А втім, ті краї, про які й піде мова, були тоді мало відомі, дещо лякливі, повні небезпек і пригод, а отже і зваб.
«Щодалі, – писав Гоголь, – степ ставав іще прекрасніший. Тоді весь південь, всі ті простори теперішньої Новоросії, аж до самого Чорного моря, були золотою, незайманою пустелею. Ніколи плуг не проходив по незміряних хвилях диких рослин. Одні тільки коні, ховаючись у них, як у лісі, витоптували їх. Нічого в природі не могло бути кращого. Вся поверхня землі мала вигляд зелено-золотого океану, в який бризнули мільйонами різних квіток. Крізь тонкі, високі стебла трави просвічували голубі, сині й фіолетові волошки, жовтий дрік вискакував наверх своєю пірамідальною голівкою; біла кашка зонтикоподібними шапками рябіла на поверхні; занесений бозна-звідки колос пшениці наливався в гущавині. Між стеблами сновигали куріпки, витягуючи свої шиї. Повітря було наповнене тисячею пташиних свистів. У небі нерухомо стояли яструби, розпластавши свої крила, і пильно дивились у траву. Крик диких гусей, що пливли, мов хмара, осторонь, відлунював у хтозна-якому далекому озері. Із трави піднімалася мірними помахами чайка й розкішно купалась у блакитних хвилях повітря. Вся вона пропала у вишині і тільки мріє однією чорною цяткою. Кат вас візьми, степи, які ви гарні!».
Михайло Хмельницький одружився з місцевою молодою козачкою. 27 грудня 1595 р., в День святого Теодора (в народі званого Богданом) у них народився син Богдан – Богом даний. За звичаєм того часу хлопчику дали друге ім’я – Зиновій. Дитинство його минало серед дітей селян і рядового козацтва українського порубіжжя, де війна була звичайною справою.
Рідний край, Чигиринщина, тоді була степовим прикордонням, на південь від неї вже починалося Дике поле, де кочували татарські орди людоловів.
Як зазначають історики, поселенцями на Чигиринщині тоді були переважно селяни-втікачі.
«Рятуючись від феодально-кріпосницького гноблення, вони шукали вільного життя на незаселених, хоч і небезпечних землях. Переважаючим населенням тих міст були козаки. Вільні виробники, вони не визнавали панської влади, мали своє самоврядування, свої закони…
Богдан Хмельницький з дитинства вбирав у себе це вільне повітря покозаченої України… Навіть фізично Богдан загартувався в небезпечних умовах життя степового прикордоння, де виживали, витримували найсміливіші, мужні, міцні люди. Ось і виріс із Богдана сильний юнак, подібний до справжнього козацького дуба. Тут також набрав Богдан першого військового досвіду. Все населення прикордоння було озброєне і брало участь в обороні країни… Безперечно, козацьке оточення справило великий вплив на формування характеру майбутнього гетьмана, на збагачення його життєвого досвіду. Пройде недовгий час, і він, що був за походженням дрібним шляхтичем, повністю пов’яже своє життя з козацтвом».
О. Апанович.
Тож був він для щасливих батьків і справді як Богом даний – Богданко, Богданонько, Богдась, Богдасик… Так його матінка любила величати – Богдасик, Данко, Дан…
Одне слово, богами дан.
Про родословну Богом даного синочка помічника підстарости Михайла Хмельницького нічого не збереглося. Мабуть, свою родословну й самі батьки його не пам’ятали. І так би й лишилося – без роду-племені, просто Богдан. Та коли Богом даний виросте і стане знаменитим Богданом Хмельницьким, ось тоді історики спохопляться і почнуть дошукуватися, а що ж там на його генеалогічному древі? І почнуть робити відкриття за відкриттям. Одні біографи запевнятимуть, що він – із роду польських шляхтичів, інші, що він був «чорною кісткою», адже його мати була простою козачкою. Ще треті посилались навіть на якісь тільки їм відомі архівні матеріали, де буцімто зазначено, що батько Богдана Хмельницького був гебрей, м’ясар із міста Хмільника на Подолії (є там таке місто, вперше згадується 1362 р.), так ось, там буцімто й жив гебрей Берко, хрещений Михайлом, від нього, мовляв…