У правиці франт тримав агатові чотки, що виказували в гостеві шанувальника творчості альСамеді Проникливого. Кожна намистина вервиці відрізнялася відтінком від інших – це символізувало один із бейтів знаменитої «Касиди про Джерело Життя» уславленого баданденця:

Отак він писав.

Високий, ставний, смаглявий, густа кучерява борода, фарбована хною, – візитер справляв враження сильної особи. Люди цього типу почуваються господарями ситуації за будьяких обставин. Вольові вилиці, на лівій – ледь помітний застарілий шрам (як у рябого!), тонкі губи, орлиний ніс (знову! Джеймсе, любий, перестань дуріти…) – й уважний, чіпкий погляд карих, ледь зизуватих очей.

Раз зустрівши – запам’ятаєш надовго.

Хижак.

Небезпечний, швидкий і знає собі ціну.

– Ассалямалейкум, – привітався гість, галантно описавши чотками в повітрі бездоганну «вісімку». Жест нагадав Джеймсові фехтувальний прийом однієї з турристанських шкіл бою на шаблях. – Дозвольте відрекомендуватися: Азізбей Фатлах ібнХасан альШох Мазандерані. Хайльбаші Другого спеціального відділу дізнань Канцелярії Припинення Бадандена.

Помітивши, як повільно міняється хлопцеві обличчя, гість зглянувся над приїжджим, не здатним з першого разу запам’ятати настільки просте ім’я, і милостиво додав:

– Але ви можете називати мене просто Азізбеєм.

– Алейкумассалям, – Джеймс підвівся й додав до свого поклонавідповіді посмішку, достатньо привітну, аби Азізбей не вважав себе приниженим. – Джеймс Рівердейл, віконт де Треццо. Прошу сідати. Чим можу бути корисний?

«Хайльбаші? Одначе! Серйозний чин до нас прийшов! В армії Бадандена хайльбаші командує подвійною тисячею. А в Канцелярії Припинення? Двома сотнями мушерифів?»

Перш ніж легко вмоститися в крісло, Азізбей продемонстрував співрозмовникові шестикутний значокперсоналій з руною Порядку – на ньому був каральний меч та баданденська зірка. Значок спалахнув зеленим полум’ям, над ним спливло об’ємне Азізове лице, підтверджуючи повноваження хайльбаші.

Якби значком заволодів самозванець, у його руці той сяйнув би червоним вогнем, миттєво розжарився б і залишив би на долоні злодія нічим не змиване тавро: «Син шакала».

– Наскільки нам відомо, вчора ввечері на вулиці Малих Карбувальників на вас було скоєно підступний напад. Унаслідок цього вас було поранено й доставлено сюди, а сам нападник утік. Мені доручено зробити дізнання в цій справі, з’ясувати всі обставини й встановити, чи є в цьому склад злочину. Ви підтверджуєте факт нападу?

Джеймс підвівся з ліжка й пересів у друге крісло, намагаючись триматися так само невимушено. Бути відвертим із цим високоповажним нишпоркою він не збирався. Але й заперечувати очевидне – нерозумно.

– Підтверджую. І маю заяву.

– Я слухаю.

– Це був чесний двобій, а не підступний напад.

– Дуель?

– Загалом, так. Один на один, із оголошенням намірів.

– Дуже цікаво. І хто ж, дозвольте запитати, був вашим супротивником?

– Він не назвався. Втім, мого імені він теж не запитував.

– У вас були секунданти?

– Ні.

– Отже, правил дуелі не було дотримано. Цей випадок можна класифікувати, як…

– Даруйте, шановний Азізбею, – урвав його Джеймс, як і раніше посміхаючись, але куди стриманіше. Класифікація хайльбаші, ще не почавшись, йому вже не подобалася. – В пункті 7b Міжнародного Дуельного кодексу, ратифікованого, у тому числі, Реттією та Баданденом…