Вандали в нас малюють на стінах, громлять приміські електрички і роблять багато інших жахливих речей. На Канарських островах стіни багатьох будинків поцятковані написами – «Готи, забирайтеся геть!»: там лають «готами» іспанців.
САРМАТИ (від лат. Sarmatae) – загальна назва кочових скотарських іраномовних племен (алани, роксолани, савромати, язиги й ін.), що розселилися в III столітті до нашої ери – IV столітті нашої ери у степах від річки Тобол на сході до Дунаю на заході.
Та ж назва годиться для іншого вживання. В останню світову війну планована Гітлером німецька колонізація Причорномор’я «відновлювала» державу готів у Криму, для чого передбачалося перейменувати Сімферополь у Готенбург, а Севастополь – у Теодеріксхафен («Місто готів» і «Порт Теодоріха»). Теодоріх був королем готів, але на Балканах і в Італії. У Криму він ніколи не бував. Але нацистське керівництво це не бентежило. Ще одна готська назва «Готенхафен» («Порт готів») було вже зайняте польською Гдинею: нацисти хотіли стати спадкоємцями давнього племені ще й у Південній Прибалтиці.
Сарматський кінний воїн
На невдоволення Європи у зв’язку з придушенням російською армією польського повстання 1830–1831 років О.С. Пушкін відповів: «Что возмутило вас? Волнения Литви? / Оставьте: это спор славян между собою». За образним висловом поета, «слов’янські струмки зіллються в російському морі». Тим часом у Польщі здавна експлуатується інший етнічний образ. Із середини XVI століття польські гуманісти починають висловлювати думку про те, що польська шляхта походить від сарматів, давнього степового народу, відомого з грецької й римської етнографії. У XVII столітті ця теза стала головним інструментом утвердження польської знаті. У мистецтвознавстві є спеціальний термін «сарматський портрет»: протягом XVII і XVIII століть польських аристократів, за їх бажанням, художники зображували «сарматами».
Галльські воїни
КЕЛЬТИ (або галли) —індоєвропейські племена, які жили в другій половині І тисячоліття до нашої ери на території сучасних Франції, Бельгії, Швейцарії, південної частини Німеччини, Австрії, Північної і Західної Іспанії, Британських островів, Чехії.
ГАЛЛИ (лат. Galli) – кельтські племена, що заселили в VI–V століттях до нашої ери територію на північний захід від Альп, басейни Рейну, Сени, Луари і верхів’я Дунаю, а також долину річки По, тобто територію, що дістала в римлян назву Галлія.
Подібні фантазії витягали з минулого на іншому кінці Європи. З початку XVIII століття в історії «переселення народів» французька знать шукала обгрунтування своїх станових привілеїв, що мали потребу в захисті від королівського деспотизму й зверхності буржуа. На думку історіографа Анрі де Буленвільє, французьке дворянство органічно виростає з давньогерманської старовини. Справжні аристократи і їхні права походять від франків, що стали господарями країни як переможці. Всі інші французи – колишні галли, переможені «расою» природних панів. У Німеччині думали так само. Але ототожнювали з варварськими народами себе.
Міф про Велику схизму
У суботу 15 липня 1054 року до константинопольського храму Святої Софії на початку богослужіння увійшли кардинал Гумберт та два інших папських легати і прослідували до вівтаря. Вони прийшли не молитися. Посли, які приїхали до Константинополя для переговорів про примирення, звернулися до народу, звинувативши патріарха Михайла у впертості, а потім поклали на престол буллу про його відлучення і вийшли геть. Виходячи з храму, кардинал отряхнув пил з ніг та промовив: «Бачить Бог та судить».