– Стіл мого діда праворуч, – каже Ангела.

– Чому? – я.

– Подивись, там прапор Борнвудса. – Ангела.

– Я не знав як він виглядає. Значить, мій дід працював зліва. Оглянь ящики стола. – я.

Ангела поспішила у праву частину кімнати, але неочікувано підсковзнулася та впала прямо біля столу. Я пібіг до неї.

– Сильно вдарилася? – схвильовано питаю я.

– Ні, все добре, але подивися на напис на підлозі. – Ангела.

– Не можу розгледіти, надто темно, підсвіти. – я.

Роджер за мить опинився поруч із ввімкненим ліхтариком. Я прочитав: "Не вірь тому, хто сидить за великим столом. Одного разу виявиться, що за його посмішкою ховається головний демон".

– Що це може означати? – питає Ангела.

– Гадки не маю. Міг він це написати про мого діда? – я.

– Може, і під столом зліва є якісь слова? – Ангела.

Я побіг у інший бік кімнати. Дійсно, напис тут також був: "Головний демон у нашому офісу. Не вір тому, хто сидить за великим столом".

– А що я казав! Це Голден – кріт! Ви всі вважали, що я збожеволів.

– Ми вже давно це знали, але ти каталізував ситуацію. Недоумок, – висказалась Мей.

– То ви все знали й мовчали? – питаю я.

– Звичайно. Ми намагалися потихеньку все з'ясувати, але він дуже добре вміє знищувати свої сліди, – сказав Роджер.

Я здивовано витріщався на всіх присутніх і не міг збагнути, що взагалі відбувається. Виходить, Роджер не дурень, яким прикидався, а доволі розумний чолов'яга. Значить, і в якості агента він був досить успішним.

Ангела продовжила оглядати стіл свого дідуся, я зайнявся тим самим, але з протилежної сторони кімнати. Мей тим часом збирала зброю зі стін, які нам відкрилися, а Роджер досліджував лабораторію. Перше, на що я натрапив, заклеєний конверт з написом: "Прочитай це, коли розпізнаєш хто зрадник". Я одразу розірвав папір і побачив продоження послання: "Ти здивований, вірно?" Ангела, як виявилось, також вже тримала у руках схожу знахідку. У її конверті значилося наступне: "Ми знаємо, що ви з Даніелем швидко впізнали його". Наші погляди зустрілися, було очевидно, що наші дідусі передбачили те, що відбувається зараз.

– Це все чудово, діду, але підкажи, що нам робити далі?! – викрикнула Ангела.

– Я думаю, нам слід придивитися уважніше до всіх речей тут, вочевидь, вони все дуже ретельно приховували. – уважно відповідаю я.

– Чудово, дідусю, дякую! Все життя мріяла про те, щоб вирішувати твої загадки. – з іронією говорить Ангела.

Я вийшов з прихованого кабінета і побачив, що Роджер жестом закликає мене підійти. І не дарма, він показав мені, що це не мала кімната яка вказана на плані евакуації, а цілий міні штаб і звідси є вихід, а точніше виїзд. Більше того, був і автомобіль. Вдосконалений Форд з повним баком бензину. У багажнику ми знайшли запаси їжі, батареї для зброї, інструменти та багацько наборів для виживання. Окрім того, два заряджених світложектора. На мить всередині мене замайоріла надія: це наша можливість поїхати звідси назавжди та забути про все, що відбувалося, але ці мрії довелося відкласти. Старий Джо й досі знаходився там, тож, навіть якщо нам вдасться виїхати звідси, повернутися таки доведеться. Ми зібрали знахідки в сумки, закинули їх у салон автівки та Роджер спробував завести двигун. Марно.

– Може відкриєш капот, любчику? – спитала бабуся.

Поки ми чекали на пасажирському сидінні, він вийшов та відкрив капот. Як виявилося, там його чекала записка: "Спочатку перетвори тут все на попіл, вони не повинні отримати бодай якусь інформацію. Лише потім під'єднай акумулятор та виїжджай".

– Вони навіть це передбачили, – тихо сказав Роджер.

– Що там, Родж? – обізвалася Мей.