– Відбувається щось неймовірне! Можливо, це вітер змін? Сьогодні вперше за останні півстоліття над нашим містом нависли хмари. Тож, можливі опади. Городянам, які не мають при собі парасольок, раджу триматися далі від відкритої місцевості. Хочу відмітити, хмари загрозливо темні, є вірогідність затяжної зливи. Краще мати вдома запаси води, їжі та свічок, можливі збої у роботі електромережі. З вами був Трент Доусон і це новини нашого улюбленого міста Дробайл, до нових зустрічей в ефірі!

Почувши цю новину, ми почали підозрювати, що все це коїться не просто так. Адже саме в останні 2 дні у Дробайлі сталися події, які почали змінювати життя усіх місцевих мешканців. Ми взялися снідати, Джо наполіг на тому, щоб ми не розмовляли взагалі, а просто спокійно поїли. Я тягнув натертий сир, додавав томатний соус у страву і це дійсно гарно смакувало.

– Головна фішка страви у тому, що томатний соус мого власного виробництва, я не купую його у магазині. Завдяки цьому смак більш насичений, – почав розкривати секрети Джо. Та я його зупинив:

– Що саме ти приховуєш від нас? Чому ти продаєш тим людям світлостріли?

Глибоко зітхнувши, Джо з-під лоба подивися на мене та почав пояснювати те, що нам було незрозуміло. Виявилося, що у Дробайлі дійсно є певна група людей, які виходять на "полювання" за тінями. Вони купують світлостріли, бо самі виготовляти їх не вміють, але замовлення на вполювання тіней їм надходять не від місцевих, хтось за межами міста підтримує з ними зв'язок. Тобто, є зацікавлені, але хто саме – невідомо. Зате дещо Джо знав про саму організацію. Називалася вона "Radius Lucis", що у перекладі з латинського, "Промінь світла". Символічно як для покупців світлострілів. Так ми додали ще один пунктик на нашій дошці, яка потроху наповнювалася новими фактами.

Ангела доїла, підхопила свою та наші тарілки і взялася мити посуд. Вона помітила, що я слухав Джо з відкритим ротом, ледь встигаючи підбирати слину. Та тільки-но вона відійшла, Джо схопив мене за потилицю, нахилив до себе та прошепотів: "Малий, якщо ти втратиш цю дівчину, ти не просто шкодуватимеш про це до кінця твого життя, ти просрешся потім так, що взагалі не зрозумієш як прожити відвідені тобі роки". Після цих слів сумнівів у мене не залишилось, я не зміг приховати мою симпатію до Ангели, але відступати вже нікуди, треба діяти. Знову глибоко зітхнувши, старий продовжив свою розповідь про різних членів команди Променів, які вже давно загинули. І тут він випадково проговорився, що й свою ногу він втратив саме там. Коли я почув, що Джо втратив кінцівку у битві з тінями, я аж підскочив у кріслі та зрозумів звідки все це знаю. Ангела повернулася з кухні, і я в ту саму секунду, перебиваючи Джо, розповів їй про те, що встиг дізнатися. Останні слова старого вказували на те, що він також був членом Променів. Ангела схвально усміхнулася та сказала:

– Я знаю, Ден. Поки ти спав, ми встигли багато про що поговорити.

– Ти знала і мовчала?! – незадоволено викрикнув я.

– Заспокойся, Дене, ми і так збиралися тобі все розповісти, але тобі потрібні були сили. – з усмішкою відповідала Ангела.

Я опустився у крісло та почав розмірковувати над її словами. Раптом я згадав, що зовсім скоро листоноша буде проїжджати повз крамниці й нам треба терміново підготуватися до зустрічі з ним. Ангела побігла нагору за листом, Джо сів біля вікна, щоб вгледіти поштаря, а я знову повернувся до дошки. Так, на ній було вже стільки різних подробиць, що важко було зрозуміти з чого ж почати. Я оглядав її, наче генерали Великої війни, які спостерігають за лінією фронту та вирішують подальший хід битв. Мені не вистачало лише закурити сигару, щоб виглядати, як Вінстон Черчілль. То що ж ми встигли назбирати за ці 2 насичені дні у Дробайлі? Я розглядав дошку та поступово складав у голові пазли цієї історії: мій дідусь та дідусь Ангели співпрацювали та допомогали один одному; у місті існує ціла організація "Radius Lucis" з боротьби з тінями, членом якої раніше був і Джо; люди, що пробудуть у Дробайлі більше, ніж добу, ніколи не зможуть залишити місто; загадкова історія старенької та її онука. Я саме обмірковував за яку ниточку потягнути спочатку, коли Ангела спустилася сходами і Джо сповістив нас про наближення листоноші. Вона хутко вибігла на вулицю, щоб віддати йому лист. Коли Ангела вже збиралася повертатися, з неба впали перші краплі дощу. Вона підняла голову і побачила як з величезної темної хмари все сильніше і сильніше починає литися вода. Ангела швидко забігла всередину та вже за кілька секунд у вікно ми спостерігали, як вулиці потопають у воді, наче у місті вирує цунамі. Ми почали затуляти усі прощелини, щільно закрили двері та вікна. Підготувавшись до відчайдушної боротьби зі стихією, Джо спокійно взяв свою стару трубку, забив у неї тютюн, під'їхав до сірників та запалив.