Прокинувся я від різких поштовхів по плечу, більше того, я навіть впав на пілогу. Розплющую очі та бачу посмішку Ангели. Вона стоїть наді мною з помаранчевим клітчастим фартухом через одне плече та каже:

– Ти спав майже добу, будеш вечеряти? – Ангела.

– Так, звісно, я дуже зголоднів, – я.

– Чудово, бо Джо вже не збирається виходити з кімнати, лише забирає тарілки з-під дверей і мовчить. Щось він мені не подобається. Як гадаєш, з ним усе в порядку? – Ангела.

– Почекай, у сенсі я спав майже добу?! Чого ти мене не розбудила? А як же робота?! – я.

– Заспокойся, Джо пробув за касою весь увесь день, я йому допомогала, тож, сьогодні день пройшов добре, ми навіть заробили грошей на оренду, – Ангела.

– Ого, що ж ви таке розпродали, якщо навіть ту суму зібрали, – я.

– Ми працювали у звичному режимі, але багатьох покупців Джо відводив у іншу кімнату, а після того виїжджав вже з пакунком грошей, – Ангела.

– Хм, що ж приховує цей старий?.. Треба дізнатися, – кажу я, надкусуючи смажену картоплю з соусом з печериць. – Ти смачно готуєш, мені подобається. – я.

– Дякую, – посміхаючись відповіла Ангела, – мене цим рецептам мама навчила.

– Дуже добре вийшло, – я.

Тільки-но доївши свою вечерю, я піднявся з-за столу, ледве-ледве пересуваючи ногами. Я піднявся сходами й, дійшовши до дверей Джо, постукав і чекав на відповідь. Та він мовчав. Я наполегливо продовжував калатати. Потім я й взагалі вирішив вибити двері, я тарабанив ногами, руками, плечем, і нарешті вийшло. Двері впали з рами, і я побачив Джо скрюченого у ліжку. Я швидко підбіг до нього і як тільки взяв його за руку, він схопив мене у відповідь і різко підвівся. Від нього несло добрячим перегаром, так, що я й сам ледве не сп'янів від цього "аромату".

– Я думав, ти помер, старий дурень! – я.

– Не дочекаєшся, я ще й вас переживу! – Джо.

– Тоді чому ти не лишив записку, що ти спиш? – я.

– Звідки мені знати, що ти виламуватимеш двері? Я просто спав! – Джо.

– От телепень, я ледь не втратив розум, особливо після вчорашньої ночі, ще б ти помер! – я.

– Та хріна лисого, я не помру! – Джо.

Розмова зайшла у глухий кут, і ми просто сіли подалі один від одного. Він сидів та зосередженно дивився у стелю, я розглядав у цей момент його кімнату: старий стіл; величезна, вся у пилюці, шафа, з якої виднілися кілька клаптиків тканини; ціла купа малюнків незрозумілих "тіней" та різні портрети. Мою увагу привернув один хлопчик, який повторювався усюди, може це і є онук тієї старої? Треба дізнатись у Джо хто цей малий. Коли я запитав про це, він подивився на мене, огледів кімнату і глибоко зітхнув.

– Син мій. Загинув. Дуже давно загинув. Вас ще навіть у планах не було, а він вже загинув, – Джо.

– Що сталося? – я.

– Це була звичайна сонячна середа, і я, як і зазвичай, відвіз сина до школи. Дружина пішла на роботу, а я пішов у місто, шукати нові товари. Все здавалося таким живим та буденним, поки одна знайома не підбігла до мене зі щирим хвилюванням на обличчі. Я не розумів про що вона говорить, доки не почув, що мій син потрапив під машину біля школи, його відвезли в лікарню в критичному стані. Ми з дружиною одразу поїхали туди, де у коридорах зіткнулися з метушнею та напруженими лікарями, які бігали повз нас. Ніхто не міг дати нам чіткої відповіді: де зараз наш син і як він себе почуває? Дружина забігла у реанімацію, її стримували лікарі, але коли вона побачила нашого хлопчика, з її очей хлинули сльози. Коли вона підійшла ближче, його пульс став повільнішим. Вона встигла взяти його за руку і, відчувши останній дотик, її вивели з палати. Я підбіг до неї, притиснув до себе, але сльози та відчай охопили нас обох. Ми залишалися у кімнаті очікування. Через кілька годин нам повідомили, що наш син помер. У той день загинули ще кілька дітей, їх також сбила автівка. Я не міг повірити, що мій син більше не повернеться додому. Все навколо втратило сенс. Але потім нас очікувала ще одна шокуюча новина – водія не затримали. Проте я знаю хто це був. І ця людина прирікла нас на нескінченні біль та страждання. Шкода, що в нас немає доказів. Ця історія завжди буде викликати в мене біль та смуток, і я ніколи не зможу забути той жахливий день. Він дуже часто приходить до мене у снах, я чую його голос, я бачу його перед собою, він, як і в останню зустріч, махає мені рукою, прощається та біжить до школи.