– Ух ти! – здивувався хтось. – Це чи не там, де занедбані залізничні колії уздовж лісу дугою в топі йдуть, сталося?

– Мабуть, що там, – кивнув Чу-Чухін. – Я навіть упевнений, що там. Тільки туди краще не потикатися – місця там і справді згубні. А ось ту стару зовсім недавно на базарі в Полтаві бачив.

– І що вона?

– Так ложками торгувала. Ложки, каструлі, сковорідки. Все металеве. Новеньке, блискуче, зовсім недавно виготовлене. Я потім питав у людей на базарі, чи часто вона тут торгує?! Кажуть – постійно. Всі ці ложки-сковорідки – її коник. Підробки, звичайно, під китайські, але продаються добре.

– Це вона і тебе на ложки переплавити хотіла?! – раптом зрозумів хтось.

– І не сумнівайся. Я потім багато про те думав. Це виходить – живе вона біля болота згубного, повного магнітної магії, зупиняє одурманені паровози у самої топі, заманює до себе в лігво і там в печі плавить та ложки ллє. Так що я, виходить, дивом вислизнув, – кивнув Чу-Чухін. – І тепер ті місця стороною об'їжджаю. Ну хіба що від випадку до випадку до замаскованого ангару під хатинку заскочити, а так більше ні-ні. І вам не раджу.

– Привіт, Колобчук! – протрубив Чу-Чухін Колобчуку, коли пробігав повз нього.

Колобчук був чимось дуже зайнятий і тому лише кивнув паровозику, продовжуючи на ходу щось роз'яснювати коту Маслянці. Маслянка не погоджувався, постійно невдоволено бурчав, інший раз навіть сичав, але якісь цифри в паперах, що Колобчук ніс у розгорнутому вигляді і постійно вказував в них, змушували Маслянку змовкати.

Колобчук носив пом'ятого кашкета білого кольору з темним козирком, займався в депо діловодством і бухгалтерією, був постійно насупленим і ні кому не давав спуску. При цьому Колобчук залишався класичним колобком – кулькою з тіста, але дуже важливою і солідною, отчого тепер не котився, як раніше, по дорозі, а лише підстрибував угору і вперед.

– Ох і дістанеться ж сьогодні Маслянці! – промовив хтось.

– А що сталося те? – поцікавився Чу-Чухін.

– Так Маслянка вчора якусь запчастину в нашому крані неправильно вставив. Її перекосило і кран зламався.

– Ну буває. Справ-то?! – здивувався один з новачків, який поки що неповністю усвідомлював порядки в депо.

– Тут справа така, – пояснювали йому. – Поломка ця незапланована і тому витрати теж надпланові, а цих надпланових витрат Колобчук жах як не любить! У нього все має працювати так, як в плані написано і ламатися строго в відповідності з технічними умовами і графіками планових ремонтів. Тому-то він зараз тюхтій Маслянці задасть. Ой задасть!! – похитав скрушно головою Старий паровоз Літерний, що все життя пропрацював на урядових перевезеннях і ось зараз, на старості літ, вирішив пожити в своє задоволення в цьому депо.

– І звідки ж він тут узявся? – не вгамовувався Новачок. – Невже без нього обійтися не можна?

– Ну, ми якось раніше обходилися, – знову вступив у розмову Чу-Чухін. – Тільки з появою Колобчука у нас порядку більше стало. З телеграфом він, знову ж, краще працює, ніж Маслянка. І наряди роботи роздає своєчасно. Так що тепер у нас і з запчастинами краще стало, та й з усім іншим. А як він тут з'явився – я розповім. Це я його до нас привіз! – посміхався Чу-Чухін, згадуючи як це трапилося.

– Щось я таке пригадую, – насупився Старий Літерний. – Ти тоді ще весь у пилюці да кіптяви приїхав, і половина передка пом'ята була! – згадав нарешті він.

– Так і було. – погодився Чу-Чухін.

– А ось що там ще було – вже й не пригадаю. – Нагадай. – Запропонував Старий Літерний.

– Так, розкажи, розкажи. – присунулися ближче паровози. Байки за ангаром під час ранкового або вечірнього відпочинку були улюбленим заняттям мешканців депо.