Прочитали? Так в цій «усмішці» «сільському читачеві роз’яснюється, що держава наша нічим не відрізняється від держави капіталістичної? Саме до цієї «усмішки» відносяться (натяком) «якісь контрреволюційні мотиви»? І таку критику ви не називаєте літературним шарлатанством? Полторацький має нахабсто заявляти, що О. Вишня може «виправдовуватися тим, що все це жарти». Перед ким виправдовуватись? Перед вами, тов. Европенко-Европацький?

– «Ми, – пише «морфолог», – проаналізували войовничий антикультурницький характер літературної роботи Остапа Вишні. Відомо, що індустріяльні робітники на численних вечірках зустрічали нашого автора сміхом, а проводили мовчанкою».

Так кінчає свою монографію Полторацький. Але й кінчити він не зміг без кишенькової брехні. Оплески, що ними зустрічають і проводжають індустріяльні робітники О. Вишню – «інфернальному філософові геніталії», що й говорити, не до смаку.

Я змовк. Тов. Европенко-Европацький замислився.

– Ну, добре, – скрикнув він, – я й цей розділ викреслюю. Але це ж не головне. Головне… – він кинувся до монографії, але розділів і справді вже не було: монографія туманіла останньою сторінкою. – Ігі-гі-гі! – вдарився в гістерику тов. Европенко-Европацький і вискочив з кімнати.

Я його не зупиняв. По суті розділ був не останній. Був ще розділ про «репортаж» та й розділ про «сучасність» не ввесь я використав. І в цих розділах можна було найти чимало нових «морфологічних» перлів, але я все-таки тов. Европенка-Европацького не зупиняв. Скажу по щирості: втомився я та й час був пізній. Я пішов до ліжка.

ЕПІЛОГ

Я – не критик, не теоретик і навіть не публіцист. Я – звичайнісінький собі читач. Читав я, звичайно, й твори Остапа Вишні (хто не читав творів Остапа Вишні?). «Усмішки» Остапа Вишні я полюбив. Полюбив їх за те, що вони запашні, за те, що вони ніжні, за те, що вони жорстокі, за те, що вони смішні, за те, що вони глибокотрагічні, за те, що вони злободенні, за те, що вони радянські, за те, що вони близькі робітничо-селянським масам, за те, що на них виховувалась і виховується наша письменницька молодь, за те, що ці усмішки допомогли тисячам новітніх «чумазих» стати до активної роботи на користь соціалістичного будівництва, за те, що… за те що… і т. д., і т. п. Остап Вишня це не тільки фейлетоніст, не тільки гуморист, не тільки письменник, не тільки художник слова, – Остап Вишня – це перш за все громадянин Української Соціялістичної Радянської Республіки. Рідко хто із сучасних письменників так хутко й з таким запалом реагував на всі заходи комуністичної партії й радвлади, як реагував Остап Вишня. Звичайно, О. Вишня – не член комуністичної партії, звичайно, пішов він з радвладою не з перших днів її, радвлади, існування (хоч і йде за нею вже 10 років), звичайно, до свого вступу до пролетарської літературної організації О. Вишня йшов шляхом попутництва, але не копирсатися в окремих помилках О. Вишні мусить критика, не тим паче спекулювати на цих помилках, а заохочувати і саме справжньою радянською критикою нашого талановитого гумориста до дальшої роботи. О. Вишня до цього часу паплюжив одноосібне господарство і темряву, що її породжено було в умовах такого господарювання. Будемо ж чекати від нього нових «усмішок», що в них він відіб'є процеси доби соціялістичної реконструкції, що в них він ще яскравіш розповість масовому читачеві, як збанкрутувало індивідуальне господарство і які чудові перспективи перед господарством колективізованим, якими дикунськими засобами бореться з радвладою озвірілий куркуль, що його зараз робітничо-селянські маси ліквідують як клясу, якими бистрими темпами росте наше соціялістичне господарство і т. д., і т. п.