Кілька гумористичних творів Остапа Вишні, які найбільше викликали лють у правовірних критиків-вульгаризаторів, теж вплетені в канву цієї невеселої хроніки життя письменника, з талантом якого боролася, але не перемогла тоталітарна система.
Твори та листи О. Вишні. Спогади та документи
1. Справа-формуляр Губенка Павла Михайловича (Остапа Вишні: у 2-х томах / Галузевий державний архів Служби безпеки України.
2. Архівно-слідча справа Остапа Вишни —Губенка Павла Михайловича / Центральний державний архів громадських організацій України. Ф. 263, оп. 1, спр. 44228.
3. Рукопис книги «Трагічна «десятирічка» Остапа Вишні»; листування Остапа Вишні з дружиною В. О. Губенко-Маслюченко та дітьми Марією Михайлівною та В’ячеславом Павловичем; табірний щоденник; різні документи / упоряд. С. А. Гальченка, М. М. Євтушенко. – Матеріали книги в повному обсязі друкуються в цьому виданні. Зберігається в архіві С. А. Гальченка.
4. Листи Остапа Вишнідо Миколи Балаша / Центральний державний архів вищих органів влади України. Ф. 3863, оп. 1, спр. 11.
5. Спогади Миколи Балаша про Остапа Вишню / Центральний державний архів вищих органів влади України. Ф. 3863, оп. 1, спр. 1.
6. Вірний Б. Рецензія на тритомник Остапа Вишні // Життя й Революція: Місячник. Книжка VIII, серпень 1928. Бібліографія. Державне видавництво України. —С. 164—69.
7. Полторацький Ол. Що таке Остап Вишня // Радянська література: літ.-худож. та крит. журн.-місячник оргкомітету Спілки радянських письменників України. Другий рік видання. Державне видавництво «Література іМистецтво». – 1934. – № 4. – С. 157—79.
8. Хвильовий Микола. Твори: в п’ятьох томах / заг. ред. Григорія Костюка. Том IV. Остап Вишня в «світлі» «лівої» балабайки. Об'єднання Українських Письменників «Слово» і Українське Видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка. —Нью-Йорк—Балтімор—Торонто. – 1983. – С. 497—48. Цей памфлет вперше було опубліковано в журн. «Пролітфронт». Харків, 1930. Ч. 4, С. 254—09.
9. Гірняк Йосип. Спомини / упоряд. Богдана Бойчук. Нью-Йорк: Сучасність, 1982.
10. Гжицький Володимир. Ніч і день. Львів: Каменяр, 1989.
1919–1933
Поділити землю між селянами – справа не маленька.
Треба все передбачити, зважити, обґрунтувати, придивитися до місцевих особливостей, ґрунту, вдачі населення і т. ін., і т. ін.
І земельні комітети, і земельні управи, і селянські з’їзди, інструктори, пояснення, циркуляри…
Департамент земельної реформи з комісіями, фахівцями.
Взагалі – велика справа.
Це у нас!
У Денікіна справа далеко простіша!
Приїжджає до села загін.
– Зібрать сход!
Зібрали.
– Хто хоче землі – вперед!
Дехто виходить. Більшість землі не хоче – не ворушиться!
Але… (отут-то виявляється знання селянської думки) командир загону наперед знає, хто землі хоче. Має такий список…
І все безземельні або малоземельні.
Викликає. Виходять.
Ділять…
Одному двадцять п’ять, другому п’ятдесят, а іншому й до ста буває. Буває іноді, що шомпол ламається, тоді беруть новий… Хто більше добивався, тому більше й дають.
Бідніший – менше.
Усе як слід!
Це – земельна реформа.
А свобода…
Чи є де-небудь ще така, наприклад, свобода совісті, як у Шульгіна?
Нігде не найдете!
Запевняю вас, що нігде в світі не дозволять розпустити так «свободно» свою совість, як розпустив її Шульгін.
Чи ви гадаєте, що де-небудь є така «свобода» слова, як у «Киевлянина» або «Київської Дуньки»?
А свобода «зібрань» яка!
Ви тільки почитайте, як «збирають» з київського населення «самообложеніє» на користь добрармії.