Надій, і мрій, і молодих посвят.
Покірно і безмовно, безнадійно
В наметах долі відчаї лежать.
Невже поразка? І невже навіки?
Невже не жаль? Як дивно – ні, не жаль…
Підступно і несхибно в серця світоч
Все глибше віхол вихори біжать.

Технології життя

Із життям розминатись щодня і щоночі назавжди

У стрімкому потоці розлук, перехрестями снів…

У блуканнях пустельних спекот міражів напівправди

Вже благати відвертості в зливи хоча б і брехні.

Під ходу тріумфального маршу наживи і хіті

Запобігливо стелиться килим краси і цноти —

В макіяжній красі бодібілдінгу, успіхом ситі,

Споглядають із хмар бізнес-янголи брендів святих.

Що мені до прекрасного тління всесвітньої плоті

З ароматами трупних мелодій в чеснотах попси,

Якщо взята в заклад за майбутнє купюра підлоти

Номіналом до вічності має вже ось дорости.

В біороботах міст електричними руслами вулиць

З негативу гріха електронного натовпу струм

Переносить розряд суєслів'я рекламного гулу

В позитив розпіарених іміджів фейкових сум —

Та від блискавки щирого погляду наглої смерті

Заземлити хто встигне у небо свої молитви,

Той зуміє із вічної пам'яті Господа стерти

Відпрацьовані файли безглуздих потуг лжемети.

Теплий січень

Ще вчора грізні вензелі морозу
тримали вікна владою зими
в покорі срібній сліпоті, і ми
в чотиристінну пообідню прозу
поезію світів позавіконних
впускали крізь святковий карнавал
феєрій, скло віконне на кришталь
перечакловуючи віхол гоном.
Відлига зранку ж розвінчала гонор
пергаментів імперських у вікні:
гілля каракулі – чорновики
веснянки самозваної, відозви
повсталої посеред заметілей,
нарозхрист вплетеної в далей плин,
з-під січня визволеної весни
прозрілі раптом вікна нам відкрили.
Чотири вітри тепло б’ють у груди,
кайдани впали, руки – для обійм,
та мерзне пролісок на самоті —
пройшов бо грудень, та ще ж лютий буде.

Гопак

Гоп – направо зліва – сіни літа навстіж,
Ех, дівкам даруйте ранки на вінки.
Сутіні не треба – всі марноти навпіл,
Геть від сумування з гуком навстрибки.
Щебетання – в серце, душу всю – назовні,
Очі – в очі, руки – в тебе на плечах.
Свято і неділя – очі сонця повні,
Ех, запам'ятаюсь я полян очам!
Пил, підбори – закрут, в боки – уклонився:
З пилом я музики з вітром підібрав.
Ех, цимбали й скрипка, бубон і сопілка —
Хоровод хмаринок з небом закружляв.
До заграви – радість, далі – щастя й щастя,
Далі вже не буду віку дівувать.
До цілунків – жарти, далі – гру на застіб,
Далі вже господарем буду гарувать.
На Купала скоки з ватри і до зірки —
Поведе так Місяць Нічку до вінця —
Попіл суму, кпинів і образ прогірклих
Полум'я розвіє —
                             гоп-ца —
                                        гоп-ца-ца!..
Гоп – наліво справа – сіни літа навстіж,
Ех, дівкам даруйте ранки на вінки:
А дівкам би – танці, а дівкам би – заміж,
Голови крутили щоби парубки.
Оце так!
              Оце так!
                           Оце так
                                       гопак!

Доторки

І ось, нарешті,
твої руки в моїх руках:
на кінчиках пальців твоїх
десять трепетів
десяти
священних заповідей острахом
лягають на моїх пальців
              десять спокус
                  у десяти вогнях
                     гріхів смертельних.
Відмов своїм пересторогам
у довірі —
і десять наших доторків
              в долоні наші зіллються
цнотливим сяйвом
              недоторканності всіх
заповідей десяти.

Зірка позамежжя

Не те щоб нікуди іти вже зовсім,
Але якби й було куди – так ні —
Безмежна нехіть. Без мети. Наосліп.
За вітром. Наче у щасливім сні.
Я крила вже давно віддав мовчанню
Захмарних незрівнянних нот і рим
В чутті, що я почую їх вінчання
У реквіємі згаслої зорі —
В заграві тогосвітньої надії: