Буває так, що один з подружжя:

– Завдає душевного болю іншому;

– Не бажає змінити своє образливе ставлення;

– Безвідповідально відноситься до подружніх обов'язків;

– Не зважає на душевні та емоційні потреби партнера;

– Не виправдовує довіри, заводячи роман на стороні.

У таких випадках продовжувати вірити в те, що ситуація зміниться сама собою – нерозумно. Але й не варто робити поспішні висновки та діяти стосовно них: йти з дому до батьків або друзів самому, або відразу ж збирати валізу з речами партнера й виганяти його геть. Самим розсудливим і позитивним впливом на вашого співмешканця буде наступне:

— Щоб «не наламати дров» на «гарячу голову», – візьміть паузу. Це необхідно для того, щоб: по-перше – під впливом скривджених почуттів, не наробити дурниць, із-за яких надалі самим буде соромно; по-друге – коротка пауза надасть можливість охолонути і проаналізувати ситуацію, що склалася; і по-третє – підготуватися до наступного етапу.

– Наступним етапом стане «озброєння». Це означає, що вам належить запастися всім необхідним: компетентною порадою; необхідною інформацією про себе і про свого партнера; словами, які зможуть позитивно вплинути на чоловіка/дружину; підтримкою надійних людей; терпінням; витримкою і любов'ю.

– «Озброївшись», – дійте. Не залежно від того, – попросив у вас вибачення чоловік/дружина чи ні, вам самим варто проявити ініціативу по залагодженню конфлікту. Ось в цьому – вам і допоможе весь ваш «запас».

Займаючи позицію емоційної дистанції, пам'ятайте: ви повинні робити все вище сказане, – з чистою душею і благими намірами. Інакше, якщо ви керуєтеся мстивими спонуканнями, то ваші спроби до примирення будуть приречені на провал, і бажаного результату вам не досягти. Ви повинні бути впевнені, що служите справі любові, а не йдете на поводу у будь-яких егоїстичних бажань.

Цей захисний механізм збереже ваш шлюб від непотрібного напруження, а подружжя – від морального збитку. Він стане найбезпечнішим кроком для збереження ваших відносин.

У цій главі я лише поверхово торкнуся кожну із заповідей міжособистісних відносин. Безумовно, кожна з них має досить глибокий підтекст, але я торкнуся лише вершини айсберга.

Марія та Олександр були одружені вісім років, вони дуже любили один одного. Однак, коли Сашко був чимось засмучений або злий, він зазвичай ходив похмурий, замикався в собі, переставав розмовляти з Марією і дітьми, зрідка вибухаючи спалахами гніву. Якось в один із таких днів, діти стали сваритися за столом. Раптом Сашко спалахнув:

– Маріє, та чи ти не можеш втихомирити дітей?! Невже навіть вдома я не можу мати спокою?

Він різко встав і вийшов з кухні, грюкнувши дверима. Пішов в свою кімнату, включив телевізор та сидів в кімнаті доти, поки діти не полягали спати.

Марія була розгублена і дуже ображена. Але вона вже звикла до того, що, коли у чоловіка поганий настрій, він буває дуже грубий, і не звертала на це уваги.

Вона вважала, що треба проявляти тактовність і терпіння, поступатися йому. Адже у нього така важка робота й він потребує турботи і уваги. І вона вселяла дітям, що вони не повинні засмучувати тата, що їм слід зважати на його настрій. Тому коли тато був вдома, всі буквально ходили навшпиньки. Ніхто не міг ні на що поскаржитися або висловити невдоволення чим-небудь зі страху знову вивести тата з себе.

Кожен раз Марія щосили намагалася «вдихнути в чоловіка життя», підбадьорити його, повернути втрачену радість. Всі її душевні сили йшли на те, щоб привести Олександра в стан внутрішньої рівноваги.