Мішу не називали б Мойшею, коли б він не жив у селі. Тут його всі від старого до малого знали. Власне, тільки батька, якого він не знав, називали жидком. В школі, коли Мойша пішов перший раз у перший клас на першому уроці пані учителька пояснила, у слові жид немає нічого принизливого. Воно розшифровується так, житель йорданської долини. Чи є така насправді Міша не знав. Діти перестали дражнитися, лише зрідка кликали ‘ жителем ‘. А от Мішею його ніхто ніколи не називав. Навіть мати кликала чомусь Мойшею, певне, з ненависті до чоловіка, який дитину встругнув, кинув покриткою. Навіть тоді коли виріс, порозумнішав, уже й люди почали ходити до нього за порадою, весело по дружньому, Мойша, тай годі. Він навіть пишався чи то іменем, чи то прізвиськом, тому що бачив у цім слові розум та мудрість цілого народу.

Мойша мав невеличку лавку і хист до торгівлі. Буває не додає якусь копієчку, покупець бачить і сміється. Знав Мойша, навіть при невеличкій заварушці в країні першими б’ють євреїв. А тут світова війна.

– Чому їх, саме їх винищують? – питав сам себе Мойша.

– Може тому що одні вважають єврея паразитом на тілі того народу, серед якого він живе.

Мойша не знає таких, його знайомі євреї з мозолястими руками, він бачив власними очима. В Мойші також вони є. Хіба що євреї розумніше працюють, аби мати зі своєї роботи більшу користь. Інші доводять ніби євреї розкладають суспільство таким робом. На них дивляться люди і кажуть:

– Я ніяк не дурніший жидка. Треба крутитись так, щоб робити менше, а мати більше. Також нісенітниця. Подібними мислями прикривається власна лінькуватість. У багатьох євреїв мозолі на мозкові. Хто винен, що багато з них працюють головою не руками. Так, так, вони працюють спершу головою, потім руками, бо не кожному дано навіть серед євреїв писати романи чи вірші, створювати нові теорії в різних галузях науки чи стати представником культури будь – якого народу. Такі мають зі своєї праці. Ага, – метикує Мойша дальше, – за золото давлять єврея. Хоча вони прикидаються вождями, насправді бандити, тільки в них можливості більші. Звичайні бандити відбирають тільки для себе, високопоставлені – на ідею, тому що кожна ідея правильна вона чи ні вимагає для свого втілення багато грошей. Он Ленін робив революцію на німецькі гроші, через що названо його німецьким шпигуном. Грошей йому не хватило, забрав у багатих. Сталін не мав грошей, то замість них поклав сотні тисяч життів. Гітлер відібрав гроші для своїх нужд також у євреїв.

Мойша навіть не знає чи він єврей, чи просто байстрюк. Мати з цього села. Українка – ніс гарною барабулькою. Та час настає непевний. Багатьом в селі давить на груди жаба. Тикнуть на грошовититого єврея чи своїм, чи німцям. Ні ті, ні інші не помилують, бо на звіра полюють окремі, на золотом всі; найкраще втекти, та куди ти втечеш, коли грошей мало, коли діточок четверко і найстаршому шістнадцять, тай як кидати хоч на час такий край, земний рай? Чиє це серце витримає і не лопне! На те й голова, щоб щось придумати. Викопаю потаємний хід з хати і схованку в лісі. Коли припече, буде де і як сховатись. Поки двері зламають, непомітно вислизнемо з хати. В лісі не знайдуть.

Мойша приступив до роботи. Невдовзі по селу рознеслась чутка, Мойша дрова не куплятиме, сам взявся заготовляти. Та ще й ділянку взяв у глухому дуже незручному місці., куди ніяк не під’їхати. Жадоба заїла, все таки отримав безкоштовно. Кажуть у сиву давнину там чорт лазив , поки ногу не зламав. Накульгує аж дотепер. Мойші говорили:

– Там споконвіку ніхто не ріже ліс. На цім лобові він сам падає і згниває. От опеньки там можна збирати, бо їх на лобові хоч косою коси. Якби ближче до села, то носили б опеньки чи дрова на горбу. Ти будеш першим лісорубом з незапам’ятних часів і сміялись. На що Мойша спокійно відповідав: