– Нікого я убивати не збираюсь! Чого ви з цим убивством.?!

Танас, похнюпившись, зникав у горах, де блискучий лист бука ніжив погляд, заспокоював.

Іншим разом Танас запитав:

– Правда, що москалі заберуть все: землю, ліс, хату, якщо вона велика як наша, худобу? Все, все!

Довго чухмарив Гаврило голову, ніби хотів викопати відповідь. Від високого лоба добрався аж до потилиці. Думав чоловік та шкрібся в голові неначе її обсіла нужа.

Так просто не пояснити, потрібна слухачеві певна сума знань. На відсутності знань грають всі агітатори Горлопанять пооверхово ив о лсгоаному лозунгами, тому і переконують. Розумієш, – почав він непевним голосом, – перші християни намагались жити сумісно. Вони хотіли переконати пана і раба так, щоб вони добровільно, добровільно, – наголосив Гаврило, – усуспільнили все своє добро, аби ним по мірі необхідності користувались всі члени секти без виключення . Не виховали, не переконали, тому навіть церковного комунізму немає до цих пір, лише пан з рабом залишились. А там в Союзі силою хочуть загнати в комунізм. І не тільки в Союзі, вирішили побудувати комунізм, ні більше ні менше у всьому світі. Де ця ідеологія пошириться, там і заганяють. Усуспільнять ваше добро достеменно заберуть, як не тепер, то в четвер. Хоча обіцяють видати бідним землю, та знай, обіцянка – цяцянка, а дурневі – радість. Запам’ятай і дітям передай, у кого в руках земля, той і пан. Ой не скоро наш народ запаніє.

Танас знову поплентався в гори. Гаврило дивився на його зіщулену постать і подумав:

Все таки переміг Осип’юк, життєві обставини на його боці. Хлопець з характером.

Убивцю зроблять такого, яких мало світ бачив.

Цього разу шум свого лісу тільки ятрив Танасові душу . Він пересік гору, пішов дальше. Додому вернувся перед ранком. Ліг на сіні, але заснути не зміг.

– Пора працювати, – покликав батько, – вставай.

Танас тільки вовком глипнув на батька, мовчки подався до лісу. Батько бігом до мами, вдвох до Гаврила. Було не до тонкощів, тому жінка ще на середині сусідового подвір’я простогнала:

– Щось сталося із старшеньким, неначе белени об’ївся.

Знову довго чухав Гаврило потилицю.

– Може й я трохи винен. Бачите, дочекались москалів. От я і сказав, що у вас мають все забрати до колгоспу.

Батько тільки скрушно похитав головою.

Мати є мати. Поклала їжі в кошик, відв’язала пса і наказала йому:

– Шук, шук.

Собака побіг вперед, час від часу очікуючи господарів.

Знайшли Танаса сидячим на пеньку над потічком. Той збігав весело у долину, як і багато років тому. Не було йому діла до хлопця, почорнілого, як ото опалене блискавкою дупласте дерево. Потічок боявся лише землетрусів та зсувів. Але дерева міцно тримали землю та каміння з джерелом з якого він починався.

– Нехай тільки заберуть! Я їм покажу і землю, і ліс, і хату. – Заскреготавши зубами, видихнув хлопець.

– Поїж, Танасику, може все ще обійдеться.

Не обійшлось. Забрали хату під сільраду. Пообіцяли тимчасово, поки побудують приміщення в центрі села. Та Танас, зважаючи на думку вуйка Гаврила, розумів це по – своєму, мовляв, навіщо сім’ї дві оселі. Літня кухня чим не житло: піч є, котел умуровано, помістяться, хоча й буде жарко. Та ще й присланий голова сільради сказав, що всім багачам за Радянської влади має бути жарко.

Зник з села Осип’юк з ним з десяток хлопців, тому що покотилась чутка, що забиратимуть до Червоної Армії.

Трусонуло землю, тільки не всю, лише міста і села. Довгі роки смертельна віхола кружляла над світом. Вона знищувала на своєму шляху все створене людьми. Просякла кров’ю земля прийняла мільйони загиблих. В найжаркіші дні холодила війна людям душі, особливо тим, які ходили в обнімку зі смертю. Спочатку втікали від новітньої бойні на схід, згодом в ліси, а при чи закарпатця в усі віки виручали гори. Йшлося не про бійку на верхніх поверхах влади, а про винищення цілих народів. Ось чому клали нації до ніг Молоху все найдорожче