Раптом Маргарита з розмаху, стрімко пірнула у перину поряд з Оленою: та аж підскочила і в ту ж мить відчула вологе тепло цілунку на своїй щоці. Без сумніву, цілувати уві сні – вкрай погана прикмета, тому Олена вирішила взяти контроль у свої руки.

– Що це ти дозволяєш собі, люба? Влетіла у мій сон, яко янголиця! Обличчя змінила геть! Годі прикидатися, Офеліє! Я тебе пізнаю будь-коли і за будь-яких обставин. І запам’ятай: у своїх снах переважно літаю я, а якщо ще хтось, то лише з мого дозволу, бо господиня своїх снів – я!… Ось зараз візьму і полечу у Рай! – рішуче промовила Олена і підвелася з ліжка з наміром розважитися фантастичним польотом.

Маргарита розкуто розреготалася.

– Ой, прошу! – аж зайшлася вона від сміху. – Невже, Олено, ти вчора не наліталася досхочу?!

– На що це ти натякаєш, подруго? – Олена сіла і миттєво згадала своє останнє життя.

Вона силкувалася пригадати, що було, коли вони з Маргаритою влетіли у Рай, і не змогла.

– Что-то с памятью моей стало… – невпевнено пробурмотіла Олена.

– То, что было не со мной, помню! – проспівала їй у відповідь Маргарита. – Не дивно, що ти не можеш пригадати! Мені страшно згадувати…

– Господи, не тягни, люба! Що було? – заблагала вкрай занепокоєна Олена.

– Ледве ми влетіли у Рай, як твоя душа наче збожеволіла з радощів і полинула над Першим рівнем Раю! Творець свідок, я намагалася перехопити твою розбещену від щастя душу, та де там! Ти, подруго, маєш вкрай прудку вперту душу!

– А, може, сильну, як гадаєш? – засумнівалась Олена. – Ну, а далі?

– Далі твоя душа вилетіла на Другий рівень Раю! Це нечувано, подруго! – і Маргарита осудливо поглянула на Олену. – Мені, пробач, туди не можна, я – Янгол Першого, тобто, Нижчого рівня…

– Так правий Сведенборг? – з гострим інтересом перервала її Олена.

– Так, правий. Існують три рівні Раю. Чим вище душа, тим на вищий рівень вона заслуговує. Янголи Другого рівня кажуть, що твоя душа силкувалася проскочити у Третій! Уявляєш?!

– Боже мій! Який жах! – простогнала Олена і закрила рукою обличчя, що розшарілося від сорому.

– А це ще не все, люба! Якусь мить ти затрималася на Третьому рівні і, як шалена, гайнула у Всесвіт! Далі продовжувати про твої душевні мандри?

Олена почула помітне знущання у тоні Маргарити.

– Будь ласкава, чим скінчилися мої розкішні мандри? – Олена відірвала руку від обличчя, відверто поглянула в очі подруги і замріяно повела: – Щось починаю пригадувати – моя душа насолоджувалася фантастичним щастям від злиття з Всесвітом! Що тут вдієш? Відчуваю, Всесвіт – моя колиска, Він колисає мої чудові мрії, напоює мене енергією, як матір молоком, ніжно пестить… А я, в свою чергу, люблю Всесвіт, як дитина – матір!

Маргарита пильно поглянула на Олену.

– А як твоя душа ледь не влетіла у чорну суперпотужну дірку, пам’ятаєш?

– Ні! – відказала Олена і відчула, як від жаху похолодала спина.

– Два Перші Лицарі Світла і Темряви ледве встигли спасти твою вкрай щасливу душу! – повідомила Маргарита і кинула на подругу невдоволений погляд.

– Спаситель і Сатана, так? Вони вирвали мене з небезпеки?

– Так.

Олена призадумалася.

– Чорна дірка – справжня безодня Смерті, так? Аби така дірка проковтнула мою вічну душу, я б не сиділа зараз проти тебе…

– Саме так! Аби ти бачила Ісуса після цієї пригоди! Він виглядав таким, яким Його зображають люди на розп’яттях! Геть знесиленим… Ні, ще гірше! Знятим з Хреста! – катувала подруга Олену спогадами. – Але тримав твою душу в обіймах і щось лагідно говорив до неї… А Сатані, мабуть, було ще гірше!

– Чому це?

– Тому, люба, що протистояння гравітації суперпотужної дірки знесилило Диявола, як і Спасителя. Але Наш Лицар Світла і Любові – могутній, міцний чоловік. Сатана теж нібито чоловік, – Маргарита невпевнено повела головою, – і сильний, але його кров постійно п’є тавро Звіра! Прокляття Творця зжирає Сатану і, кажуть, воно йому дуже болить…