Битва сталася під час затяжної усобиці між синами Володимира Святославича, коли Ярослав Мудрий, вже будучи київським та новгородським князем, долав опір своїх численних родичів, що претендували на київський стіл або намагалися відокремитися від Києва. Після загибелі Бориса, Гліба, Святослава та Святополка Окаянного головним суперником Ярослава став ще один його брат – енергійний і здібний Мстислав, князь Чернігівський і Тьмутараканський. Битва на заході Чернігівщини відбулася на початку походу Ярослава проти брата. Сили сторін невідомі, але мобілізаційні спроможності князів дозволяли їм виставити від кількасот до кількох тисяч дружинників кожен і помітно більшу кількість воїв. У битві брали участь як княжі дружини, так і ополчення. З боку Ярослава, схоже, серед дружинників головну роль відігравали шведські вікінги, новгородці, з боку Мстислава – руси-сіверяни, хазари та касозькі воїни з Північного Кавказу (частину земель хазар та касогів Мстислав приєднав до Тьмутаракані). Ополчення (вої) Ярослава було здебільшого з Київщини, Мстислава – із земель сіверян (Чернігівське князівство).

Восени 1024 р. (місяць невідомий) Ярослав напав на землі брата, дочекавшись підходу загону Хакона і, можливо, обложивши Листвен. Мстислав підійшов до міста і почав готуватися до битви, причому, якщо вірити літопису, він свідомо пішов на нічний бій (що для Русі та її сусідів нетипово). Під час сильної грози військо чернігівського князя атакувало і, вимотавши варягів у центрі в ході довгого бою, розбило фланговим ударом дружинників Мстислава (можливо, кінних). Ярослав Мудрий та ярл Хакон ледь урятувалися втечею до Новгорода.

Імовірно, обидві сторони зазнали великих втрат. Особливо постраждало сіверянське ополчення Мстислава та варяги-найманці Хакона. Переговори, що розпочав Мстислав майже одразу після своєї перемоги, також свідчать про його чималі втрати. Політичним наслідком Листвена стало фактичне закінчення усобиць між синами Володимира, оформлення 1026 р. діархії – фактичного поділу Русі по Дніпру між Ярославом і Мстиславом за умови формального старшинства Ярослава. Цей поділ проіснував до смерті безпотомного Мстислава 1036 р.

Кривава битва під час буремної «горобиної ночі» – апофеоз братовбивчої усобиці – запам’яталася руським співцям, серед яких міг бути легендарний Боян (є згадка в «Слові о полку Ігоревім»). Можливо, цим пояснюється відносно розлогий, цікавий опис події в «Повісті минулих літ». Згадували битву й автори XIX–XX ст.: О. К. Толстой (створив виразний образ грізного сліпого воїна-берсерка у вірші «Гакон Сліпий»), А. Ладинський.

За традиційною літописною версією – 1037 р., за новгородським літописом – 1017 р., за новітньою спробою деяких київських істориків змінити датування на основі написів (графіті) на стінах собору – будівництво почалося в листопаді 1011 р., було завершене 1018 р.; місто Київ.

Ярослав Володимирович Мудрий; можлива, але не доведена участь його батька Володимира Святославича.

Головним політичним і культурним зразком для православного світу була Візантія та її столиця-мегаполіс Константинополь, розбудований у VI ст. імператором Юстиніаном Великим. Собор Святої Софії (Премудрості Божої) був сакральним центром імперії, уособленням божественної й земної влади і краси, він став взірцем для подібних будівель поза Візантією (майже тисячу років був найбільшим християнським храмом світу). На Русі в другій чверті XI ст. успіхи християнізації були підкріплені кампанією побудови трьох величних Софійських храмів – у Києві, Новгороді та Полоцьку. Ініціаторами виступили Ярослав Мудрий у Києві, його син Володимир у Новгороді (будівництво велося за підтримки і в присутності Ярослава та його дружини Інгігерди) й онучатий племінник київського князя Всеслав Брячиславич, зацікавлений у зростанні престижу полоцької гілки Рюриковичів, – у Полоцьку. Паралельно Київ отримав ще один символ імперської величі – Золоті ворота з надбрамною церквою і, можливо, бронзовими скульптурами, вивезеними Володимиром з Херсонеса (аналог Золотих воріт у Константинополі).