Франсуа-Мари Аруэ Вольтер читать книги
«Кандид, или Оптимизм» – известнейшее произведение философа, просветителя, знаменитого острослова Вольтера. Сатира на современников, созданная в период Семилетней войны, пережила века и сейчас воспринимается не столько как пародийный рассказ о реальных событиях, сколько как философская притча о бессилии разума перед массовой глупостью и жадностью, порождающими вооруженные противостояния, а также как насмешка над теми, кто надеется остаться в стороне от происходящего.
Написанная не для печати, зачисленная редакцией в разряд «отверженных» произведений, поэма Вольтера (1694–1778) «Орлеанская девственница» явилась одним из самых блестящих антирелигиозных памфлетов, какие только знала мировая литература.
В легкомысленные образы облекает она большое общественное содержание. Яркие, кипучие, дерзкие стихи ее не только не потеряли своего звучания в наше время, но, напротив, получили большой резонанс благодаря своему сатирическому пафосу.
Для своей поэмы Вольтер использовал один из драматических эпизодов Столетней войны между Францией и Англией – освобождение Орлеана от осаждавших его английских войск.
Вольтер развенчивает слащавую и ханжескую легенду об орлеанской деве как избраннице неба, создавая уничтожающую сатиру на Церковь, религию, духовенство. Пародийно обыгрывая мотив чудодейственной силы, которая проистекает из чистоты и непорочности Жанны и которая якобы стала залогом ее победы над англичанами, Вольтер доводит эту мысль до абсурда: сюжет строится на том, что девичья честь Жанны служит предметом посягательств и коварных козней со стороны врагов Франции. Автор выводит на страницы поэмы целую галерею развратных, лживых, корыстолюбивых священнослужителей разного ранга – от архиепископа до простого монаха. Жанна в его поэме – краснощекая трактирная служанка с увесистыми кулаками, способная постоять за свою честь и обратить в бегство врагов на поле боя.
Замысел поэмы возник, очевидно, в 20-е годы XVIII в. Работал над ней Вольтер медленно, с большими перерывами. Первые песни были написаны к началу 30 – концу 40 гг.
Написанная не для печати, зачисленная редакцией в разряд «отверженных» произведений, поэма Вольтера (1694–1778) «Орлеанская девственница» явилась одним из самых блестящих антирелигиозных памфлетов, какие только знала мировая литература.
В легкомысленные образы облекает она большое общественное содержание. Яркие, кипучие, дерзкие стихи ее не только не потеряли своего звучания в наше время, но, напротив, получили большой резонанс благодаря своему сатирическому пафосу.
Для своей поэмы Вольтер использовал один из драматических эпизодов Столетней войны между Францией и Англией – освобождение Орлеана от осаждавших его английских войск.
Вольтер развенчивает слащавую и ханжескую легенду об орлеанской деве как избраннице неба, создавая уничтожающую сатиру на Церковь, религию, духовенство. Пародийно обыгрывая мотив чудодейственной силы, которая проистекает из чистоты и непорочности Жанны и которая якобы стала залогом ее победы над англичанами, Вольтер доводит эту мысль до абсурда: сюжет строится на том, что девичья честь Жанны служит предметом посягательств и коварных козней со стороны врагов Франции. Автор выводит на страницы поэмы целую галерею развратных, лживых, корыстолюбивых священнослужителей разного ранга – от архиепископа до простого монаха. Жанна в его поэме – краснощекая трактирная служанка с увесистыми кулаками, способная постоять за свою честь и обратить в бегство врагов на поле боя.
Замысел поэмы возник, очевидно, в 20-е годы XVIII в. Работал над ней Вольтер медленно, с большими перерывами. Первые песни были написаны к началу 30 – концу 40 гг.
«Вавилонська царівна» з-поміж філософських повістей Вольтера особливо вирізняється своєю наївною простотою, в якій наявні атрибути східної казки. Це повість про світле і сильне почуття, про вірність та щирість, пошук закоханими одне одного, яка дає автору змогу до своєрідного огляду політичного життя континенту, побаченого очима простакуватого азіата, який зауважує смішні нісенітниці та забавні дивакуватості.
Молодик, який увесь час жив серед гуронів в Америці, сходить на берег у Нижній Бретані, де один священик та його сестра признають у ньому свого племінника. Оскільки він завжди наївно говорить те, що думає, і робить те, що бажає, як «справжній дикун», його називають Простак. Довіряючи своїй природній мудрості, не зіпсутій існуючими передсудами, він зазнає багато прикрих пригод, під час яких у своїх наївних здивуваннях висловлюватиме цілу низку суджень, сповнених великої розсудливості.
Діставши виховання в замку барона, молодий чоловік на ймення Кандід живе спокійним життям у товаристві свого вихователя доктора Панглоса. Від свого вихователя він дізнається, що світ абсолютно добрий, що кожна звичайна річ неодмінно приходить до щасливого кінця. Так тривало до того дня, поки власник замку не порушив спокою: якось він застав милого йому Кандіда дуже близько біля своєї доньки Кунігунди і відразу ж відправив його із замку, давши йому доброго стусана під зад. Змушений пуститися в мандри, молодий чоловік перетинає різноманітні країни, які покажуть йому, що світ дуже мало відповідає оптимістичному вихованню добродія Панглоса.
Філософські повісті Вольтера побудовані у формі розважальних пригодницьких історій, як правило, з великою кількістю дійових осіб і гострими конфліктами, що визначають їхні стосунки.
Задіґ – молодий вродливий юнак, який, незважаючи на свій юний вік, сповнений якнайкращих прагнень. Він формується від пригоди до пригоди, стає справжнім мудрецем; лише тоді пізнає справжнє щастя.
Вольтер-просвітитель, що оспівував радощі життя і ненавидів усе, що пригнічує людину, розкривається в своїх філософських повістях («Задіг, або Талан», «Мікромегас», «Кандід, або Оптимізм», «Простак», «Вавилонська царівна»), глибоке ідейне значення і високі художні достоїнства яких ставлять їх у ряд тих творів, що цілком витримали випробування часом.