За весь той час, що Дмитро йшов за сигаретами, він не зустрів жодного перехожого, лише одна машина проїхала назустріч. Її водій, напевно, подумав про Діму, що той взагалі втратив глузд, коли по такій погоді гуляє. А може, він і взагалі не помітив пішохода, заглиблений в свої думки. Ймовірно, так і було, адже ця машина якраз біля нього в'їхала в величезну калюжу, забризкавши хлопця з голови до ніг.

Коли Діма, нарешті, зайшов до свого будинку, була вже майже друга година ночі. Він іще раз покурив, стоячи біля порогу, і, нарешті, увійшов в тепле приміщення. Втомлений юнак навіть не помітив, як дібрався до ліжка, постелив його і ліг під ковдру. Тільки після цього він дістав свій телефон, подивився на екран, написав повідомлення, але так і не зміг його відправити Єлизаветі. Після кількох невдалих спроб написати гарний текст Дмитро поклав телефон на письмовий стіл, ліг на бік і спробував заснути.

Йому здавалося, що заснути швидко не вийде, і він буде довго крутитися в ліжку і мучитися без сну, як це часто показують у схожих моментах у фільмах. Але все вийшло по-іншому. Лише голова торкнулася подушки, втомлений розум відключився, і тіло підкорилося глибокому сну. Напевно, в такому вичавленому стані ніякі сни не можуть снитися… Вони йому й не снилися.

Однак же, цей сон не тривав довго. Напевно, не минуло й півгодини, як його телефон задзвонив. Відкривши одне око, юнак подивився на екран, на якому світився напис «Кохана». Не роздумуючи, хлопець взяв слухавку. В його серці ще грілася надія, хоч і марна, що дівчина одумається і забере свої слова назад. Але він твердо знав, що Ліза ніколи не брала свої слова назад і завжди знала, що говорила.

– Так? – голос хлопця звучав сонним і втомленим.

– Слухай, я так і не зрозуміла, чому ти пішов додому, та ще й за такої грози? Чому не залишився у мене переночувати? Батькам вранці якось би це пояснили, я б щось придумала, врешті-решт. Ти хоч там не сильно замерз? А то, на вулиці якось холодно, – залунав занепокоєний голос Єлизавети.

– Що? Ні, нормально. Так ти ж сама зачинила переді мною двері, і … – Діма був в шоці. Хоча, це дуже м'яко описувало його стан. Він взагалі не розумів, що коїться. Тут щойно Ліза вдарила перед ним дверима, а тепер телефонувала, ніби нічого й не відбулося. Дмитро ніколи не був майстром в розумінні дівчат, але це вже було занадто.

– Ти про що? Що за маячню ти зараз несеш? Як це я закрила перед тобою двері? Ти в своєму розумі? Значить, ще й я винна виходжу, так? Ні нормально. Значить, сам розвернувся, пішов за якоюсь терміновою справою додому і навіть чай не допив, а в підсумку ще й я винна виходжу?

– Ліз, я… Стій, який чай? Стривай. Ми не пили ніякого чаю. Ти мене навіть в будинок не запросила. Що це, взагалі це… – Дмитро вже начебто і прокинувся, але все ще не розумів, чи снилося йому це, чи все насправді відбувалося навколо. Він, звичайно, для гарантії вщипнув себе лівою рукою, і навіть відчув біль. Але все це було настільки дивним, що не могло відбуватися насправді.

– Ти вже що, випив? Ти п'яний? Ніколи не можу зрозуміти, коли ти встигаєш, – в дівчачому голосі звучала легка, награна образа. Цю ноту було нескладно вловити, особливо Дімі, що знав Лізу вже не перший день.

– Та ні, я не пив, Богом клянуся. Я просто…

– Так ти вже спав? Тоді пробач, що розбудила, – Ліза в черговий раз перебила його. Вона любила це робити, тим паче, коли її співрозмовник ніс якусь нісенітницю. – Тоді грійся там, і не думай захворіти. Цілую, на добраніч.

– Цілую. Доброї, – було чутно, як після цих Діминих слів Єлизавета зобразила звук, схожий на поцілунок, після чого скинула виклик.