ФРАНКИ – збірна назва західногерманських племен (сігамбрів, хамавів, бруктерів, тенктерів та ін.), згадувана вперше римськими істориками в другій половині III століття. Мешкали на схід від низов’їв Рейну. Франки робили набіги на області вниз за течією цієї річки. Вони розділялися на дві племінні групи – саліїв (тобто морських, приморських) і рипуаріїв (берегових, але ця назва з’являється лише з VIII століття). Спочатку салії селилися на території сучасних Нідерландів (у басейні річки Ейссел), а до IV століття – по прибережних районах між Рейном і Шельдою, тоді як рипуарії оселилися в середньорейнському басейні аж до Майну. Салічні франки в період Великого переселення народів почали робити набіги на Галлію. На цей час головне місце серед саліїв посіла династія Меровінгів. Один з її представників, франкський вождь Хлодвіг I, у 496 році прийняв водохрещення. Це дало йому змогу під прапором боротьби з єрессю виступити проти сусіднього племені вестготів, які сповідували аріанство, і заволодіти Аквітанією. За правління королів Теодоріха І (511–534), Хільдеберта І (511–558), Хлотара І (511–561) і Теодеберта І (534–548) – спадкоємців Хлодвіга, франки завершили підкорення римської Галлії, анексувавши землі бургундів (у басейні верхньої Луари, Рони і Сони з головними містами Женевою, Діжоном і Ліоном), заволоділи на півдні Провансом, Гасконью і Септиманією, підкорили на сході тюрингів. Надалі васалами франків визнали себе бавари.
БУРГУНДИ (від лат. Burgundii, Burgundiones) – плем’я східних германців. У перші століття нашої ери бургунди, які, на думку вчених, спочатку жили на острові Борнхольм, потрапили на континент. У 406 році заснували на Рейні королівство з центром у Вормсі, яке було знищено войовничими гунами через 30 років. У 443 році на правах римських федератів оселилися на території Савойї. У 457 році, скориставшись ослабленням імперії, зайняли басейн річки Рони, де утворили нове королівство з центром у Ліоні —одне з перших «варварських» королівств на території Західної Римської імперії, яка на той час розпалася. На початку VI століття бургунди прийняли католицтво. У 534 році завершився процес приєднання королівства бургундів до Франкської держави. Надалі бургунди стали частиною південнофранцузької народності.
Авари, господарі європейських степів після гунів, і їхні союзники слов’яни жорстоко спустошували Балканський півострів, брали в облогу міста, не роблячи винятку і для візантійської столиці. З грабіжницькими набігами і ворожими арміями якоюсь мірою ще можна було впоратися. Чи не найгіршим лихом для візантійських Балкан, які збезлюділи після вторгнень VI століття, виявилася мирна слов’янська колонізація. «Мирні» розбійники просто приходили і селилися на цих землях. Вони не сплачували встановлені в країні податки, не підкорялися владі й прагнули залишатися незалежними. Таке некероване населення не можна було по-справжньому ні перемогти, ні прогнати, ні навчити жити за місцевими звичаями і порядком.
Печатка короля Беренгара
Давні римляни і греки були людьми здорового глузду і тверезо дивилися на суспільне життя. Але це було доти, поки це стосувалося їх самих. Рим і Грецію вони сприймали як єдине суспільство, а не окремі племена. Римська імперія зробила римлянами половину світу: достатньо було теріторії ввійти до складу імперії, як її жителі вже вважалися римлянами. Так стають римлянами, а до цивілізації треба було ще дорости. Чужі «племена» – це вже зовсім інша річ. Хто не живе в цивілізованому суспільстві, той свідомо не може згуртувати людей – там діє тільки поклик крові. За описами варварських «народів» і їх «переселень» кінець кінцем постає античний стереотип розуміння того, як співвідносяться «цивілізація» і «варвари».