Широко відомий вибух вулкана Кракатау на однойменному острові в Індонезії наприкінці серпня 1883 року. Цьому вибуху передувало порівняно спокійне виверження, що почалося в травні 1883 року. Воно тривало до кінця серпня, а потім почалися могутні вибухи. Кульмінації вони досягли 26 серпня, коли на тридцатикілометрову висоту був викинутий попіл. Потім пішли нові, хоча й менш значні виверження, і наступного дня всі околиці в радіусі 160 кілометрів заволокло димом і попелом. Морок тривав 22 години, а на Суматрі навіть 56 годин. Потім вибухи повторилися. До полудня 27 серпня в повітря зі страшним гуркотом було викинуто стільки попелу і пемзи, що вони вкрили поверхню в 300 000 км^>2. Гуркіт був такий сильний, що його добре чули навіть в Австралії. Вибухи тривали до лютого 1884 року, а потім Кракатау остаточно заспокоївся. Об’єм маси, викинутої цим вулканом, становить 20 км^>3. Вибух Кракатау також супроводжувався зануренням частини острова в океан, але тут розміри кальдери (провалини) у кілька разів менші, ніж на Санторині. Проте хвиля, що її викликав вибух Кракатау, обійшла всю земну кулю, висота цунамі на берегах Яви сягала 35 метрів, а попіл, що його викинув вулкан у стратосферу, протягом тривалого часу на великих просторах (включаючи Європу) створював «рожеві зорі». У результаті катастрофи загинуло близько 40 тисяч людей.

Слід ще зазначити, що виверження часто супроводжуються виділенням великої кількості смертоносних сірчистих газів. Крім того, великі маси попелу в атмосфері можуть помітно знижувати потік сонячного тепла, що йде на Землю, і тоді знижується температура великих ділянок земної поверхні, і не тільки в місцях виверження вулканів. Тому важко навіть уявити все, що діялося в Егейському морі й на території на південь від нього під час гігантського виверження і вибуху на Санторині.

Що говорили про нього древні? У єгипетських джерелах, як ми вже зазначали, явних вказівок на цю катастрофу немає. Цей факт сам по собі дуже багатозначний. Однак в інших народів ми знаходимо свідчення, які можна зв’язати з подіями на Санторині.

У греків є три таких перекази. Насамперед, це розповіді Платона про Атлантиду в його діалогах «Тімей» і «Крітій». Нині багато дослідників схиляються до того, що переказ про Атлантиду мав прототипом острови Крит і Санторин, а вибух на Санторині породив розповідь про загибель острова атлантів.

Другий переказ – поема Гесіода «Теогонія», що розповідає про грандіозну боротьбу богів і титанів. Вражаючі картини поеми деякі вчені інтерпретують як фази могутнього вулканічного виверження. Перемігши похмурих титанів за допомогою блискавок, Зевс став володарем світу.

Нарешті, третій переказ – це розповідь про «Девкаліонів потоп», що стався в догомерівську епоху. Під час цього потопу була затоплена Аттика, а хмари, говориться в переказі, надовго закрили небо, перетворивши день на ніч.

Боротьба богів з титанами

Дуже змістовну інформацію про події, які нас цікавлять, можна знайти в Біблії, попри властиву цьому джерелу деформацію реальності. Там ідеться про вихід євреїв з Єгипту під проводом Мойсея, який дослідники відносять, як правило, до періоду з 1500 по 1250 рік до нашої ери, тобто приблизно до того періоду, коли відбувалося виверження Санторину. Згадайте біблійну «єгипетську кару». Її насилає на Єгипет Мойсей, щоб змусити фараона відпустити його народ із країни. Такою карою серед інших було перетворення вод Нілу на кров; поява величезної кількості жаб, комарів і мух; страшні хвороби людей, зокрема хвороби шкіри і, нарешті, – непроглядна «єгипетська пітьма», у яку країна була занурена три дні.