Суттю руху вперед до кращого є єдність і боротьба протилежностей. В ній вищий сенс «боготворіння». Роман минулих цивілізацій «Про бога Ісуса» відзначив своє двохтисячоліття. Боязливість невідомого як страх перед укусом змія збудоване релігією в образі Зла. Віковою історією доведено, що добро перемагає зло. Істинна доброта – ознака людини праці, людини творця. Вона в її душі. Не розуміючи поняття «душа» люди знову потяглися до Бога, до його проповідників, до церкви. За «відкупленням гріхів» людина, що страждає, шукає розради. Душа ж – це гармонія самосвідомості (усвідомлення свого знання, морального обліку і інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісної оцінки самого себе як чутливої і мислячої істоти, як діяча), або простіше – душа то є любов. Життя, рух синтезу і розмноження, для людини зіткане з випадковостей. Більшість не знає їх законів. Кожний, з випадковостей, робить, в силу неусвідомленої необхідності, свої висновки, а на їх підставі виводить власні закономірності своєї долі. Релігійна передначертаність з упованням на «милість божу» декому «допомагає». Та людина – мислитель, творець знаходить відраду в колі друзів. А за їх відсутністю, на сьогодні, їй не допоможе навіть Бог. Бо розрада коштує дуже дорого. І несуть останнє, під тягарем важкої праці, необізнані, зневірені до церкви… І дере греко-католицька церква, авангард католицизму на споконвічній землі православних русинів, «сім шкур» з кожного пастиря. Католицизм – це «кожний виживає поодинці». Що ж спільного між унією і православною церквою. Трактування Бога як святої трійці, зрозуміти поняття якої неможливо без усвідомлення поняття «святий дух», сенс якого в звичайній бесіді отця з сином, при якій від старшого до молодшого передаються і погляд, і поведінка, і мова в вустах. В той же час уніатські священики стверджують, що Бог – то є деякий абсолют (незалежний, необмежений). Матерія (безмежна множина любих властивостей, зв’язків, відносин і форм руху) ж як і Всесвіт безмежні. Трактування ствердження «необмежений необмеженого» таке ж абсурдне, як і вислів «біліший за біле» чи «чорніший за чорне». Якщо нема абсолютного, то нема й бога. Якщо ж він є, то це людина, може і в образі Ісуса, як твердять православні, у крайньому разі не його, Ісуса, намісник, а звичайний пастир, що вважає себе рабом божим. Та «все в світі відносне» як стверджує загальна теорія відносності Великого Ейнштейна. Життя – це смерть (Ф.Енгельс) і не може бути вічного життя. Народжуються і вмирають зірки, народжуються і вмирають комахи, час життя так само відносний з розмірами об’єкту і умовами життя.

«Спочатку було слово»… Ні! Хтось мав його висловити, бо ідея і матерія – єдине ціле, ідея це теж матерія.

Доленосність України, української сім’ї працелюбних народів, сім’ї освічених батька і матері, сім’ї жінки і чоловіка, прагнучих щастя своїм дітям обумовлена історією, часом. Миролюбність українця, що століттями горбатив спину на чужого і свого пана, висвітлена в творах видатних митців: Котляревського, Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Бориса Олійника, вражає своєю національною гордістю. Ця гордість – гордість революціонера і борця, гордість трудівника ще чекає всесвітньої слави перемоги над собою. Бо наше глибоке падіння, наша розруха, наше зубожіння – в нас самих, у втраті почуття гідності під навалою закордонного «хламу» на наших прилавках, під тягарем включеного «на всі оберти» механізму задурювання західної ідеології. Наша повага до жінки-матері, жінки-трудівниці «раптом» померкла під навалою західної моралі, західної зневаги до «слабкої статі». Раптом всім захотілося багатства, грошей і нічого не робити, кинувши напризволяще жінку-матір із своїми діточками, відсторонивши її від продуктивної праці, від політики. Зупинено рух в подоланні проблем сім’ї, почастішали «бесіди» чоловіків із чаркою, дедалі більше стає одиноких «сильних» жінок, матерів, виховательок, інженерів, науковців, красунь.