Побувавши в цьому казковому царстві, Ікабод остаточно втратив душевний спокій; всі його поми сли зосередилися на одному: як завоювати взаємність незрівнянної дочки ван Тасселя. На цьому шляху йому, втім, належало подолати набагато більше труднощів, ніж ті, що випадали зазвичай на долю мандрівних лицарів старих добрих часів, яким не часто доводилося стикатися з кимось, окрім гігантів, чарівників, злих драконів та їм подібних супротивників, що можна було приборкати без особливих зусиль, а також потрібно було пробитися крізь якісь нікчемні залізні або мідні двері і адамантові[7] стіни, щоб проникнути в одну з замкових веж, де нудилася дама їхнього серця; все це лицар робив з такою ж легкістю, з якою ми дістаємося начинки різдвяного пирога; після чого красуня, звісно, віддавала йому руку і серце. Ікабоду, однак, належало пробитися до серця сільській кокетки, огородженого лабіринтом примх, що зводили на його шляху нові труднощі і перешкоди; він мав зіткнутися з купою лютих суперників, незліченних сільських залицяльників, наділених справжнісінькою плоттю і кров'ю конкурентів, що ревно охороняли підступи до її серця, насторожено й сердито стежили один за одним, але готові об'єднатися заради спільної справи і колективними зусиллями розчавити нового претендента.

З-поміж них найбільш грізним противником був дужий, метушливий і буйний молодик на ім'я Абрагам, або, як кажуть голландці, Бром ван Брунт, герой тутешніх місць, чутки про подвиги і міць якого гриміли на всю околицю. Це був широкоплечий, м'язистий хлопець з короткими кучерявим волоссям і грубуватим, хоч і не позбавленим приємності, веселим, завзятим і водночас зухвалим обличчям.

Через свою геркулесову статуру і надзвичайну фізичну силу він отримав прізвисько Бром Бонс,[8] і під цим ім'ям був відомий всюди. Він мав славу чудового наїзника і справді сидів у сідлі як татарин. Він незмінно відвідував усі скачки, півнячі бої і завдяки своїй фізичній силі, яка в умовах сільського життя надає людині певної ваги і впливу, постійно виступав третейським суддею у всіх суперечках і сварках, причому, зсунувши набакир шапку, виносив рішення тоном, що не допускає ані невдоволення, ані заперечень.

Він перебував у постійній готовності зчинити бійку або якусь кумедну витівку, хоча, відверто кажучи, в ньому було набагато більше запалу, ніж злоби; за всієї його безмежної грубості основною рисою характеру Брома була молода, пустотлива веселість, що нестримно рвалася назовні. Його оточували три або чотири приятелі, яких він, можна сказати, виховав і які дивилися на нього як на приклад; очоливши їх, їх він роз'їжджав околицями і був присутній при кожній сварці і на кожному веселому збіговиську на кілька миль навколо. За холодної погоди його можна було впізнати по хутряній шапці, прикрашеній пишним лисячим хвостом, і коли фермери на сільських сходах помічали десь на віддалі цей добре знайомий усім головний убір попереду купки відчайдушних вершників, вони завжди чекали неминучої бурі. Часом його ватага, пролітаючи опівночі позаду фермерських будиночків, давала про себе знати вигуками, що нагадували крики і гикання донських козаків, і бабусі, раптово прокинувшись від сну і прислухаючись, аж доки все не вщухне, вигукували: «Ох, та це ж Бром Бонс зі своєю ватагою!» Сусіди зиркали на нього з острахом і водночас захоплено, з любов'ю, а коли поблизу траплялася якась навіжена витівка чи неабияка бійка, вони незмінно похитували головами і висловлювали впевненість, що це справа рук Брома Бонса.

Цього шалапутного героя з певного часу зачарувала квітуча Катрін, яку він обрав предметом своїх незграбних залицянь. І хоча його люб'язність надзвичайно скидалася на ніжність і турботу ведмедя, все ж, як шепотіли на вухо, вона аж ніяк не відкидала його домагань. Так чи інакше, але це стало попередженням для всіх інших залицяльників, що поквапилися забратися з дороги, бо хто ж наважиться оскаржувати кохану самого лева. Ось чому щоразу, коли кінь Брома недільного вечора стояв прив'язаний біля огорожі ферми ван Тасселів, – а це було вірною ознакою того, що його господар фліртує, або, як то кажуть, «в'ється» десь всередині, – всі інші претенденти, зневірившись в успіху, проходили повз і переносили військові дії в інші місця.