Згодом вона ще закінчила інститут фізкультури, де вчилася разом із Борисом Баршахом: коли від тренерів почали вимагати обов’язкову вищу спортивну освіту.

Її син Микола Зуєв став відомим майстром бадмінтону, виграв чемпіонат СРСР – 1990 в одиночці.

До 2020 року вона працювала старшим викладачем у Металургійній академії. Серед її учнів багато знаних українських бадмінтоністів: Олександр Баранов, Олександр Клімов, Наталія Войцех, Марія Улітіна, Сергій Гаріст, Данило Боснюк й інші. Її вихованці виграли срібло на студентському чемпіонаті Європи 2011 року.

І сьогодні, у свої 80, Тетяна Василівна Зуєва тренує юних спортсменів на «Метеорі». І буде почесною гостею на чемпіонаті Європи – 2021 в Києві.

Потім було ще кілька товариських матчів зі збірною НДР, зокрема в 1968 році в Києві, в палаці фізкультури. А також – у Ленінграді й Тбілісі.

На жаль, 1968 року Міжнародна федерація бадмінтону відмовилася приймати Федерацію бадмінтону СРСР до своїх лав – через військове втручання СРСР та придушення повстання у Чехословаччині. Радянським спортсменам заборонили брати участь в офіційних змаганнях. Цей період бану тривав шість років, і через цю політичну заборону ціле покоління талановитих майстрів було позбавлено можливості здобути гарні результати на міжнародній арені. Їм довелося задовольнятись тільки товариськими зустрічами з гравцями країн соціалістичного табору – НДР, Польщі, Болгарії й ін. Або зі спортсменами дружніх товариств. Так, наприклад, 1970 року відбулися чотири зустрічі збірної СРСР з командою робітничої спілки АСК з Австрії.

Саме в ті часи позбавився своєї посади перший голова Федерації бадмінтону СРСР Микола Рубан. У 1970 році він написав листа генеральному секретареві ЦК КПРС Леоніду Брежнєву, у якому поскаржився, що через позицію політичного керівництва радянські бадмінтоністи не можуть вийти на міжнародну арену. За це Рубана було усунуто з посади. Його змінив надійніший в ідеологічному сенсі кадр – полковник КДБ Філіппов. А після нього (1975–1980) Федерацію бадмінтону СРСР очолював директор видавництва «Фізкультура і спорт» Юрій Метаєв, після якого на посаді перебував космонавт Юрій Глазков…

Лишалося тільки проводити неофіційні матчі та турніри, як перший міжнародний турнір у СРСР в грудні 1973 року в Сочі за участі команди Малайзії.

Лише в січні 1975 року, в період так званої розрядки напруженості, Радянський Союз таки прийняли до Міжнародної федерації бадмінтону, і того самого року – до Європейського союзу бадмінтону. Таким чином, наші бадмінтоністи отримали можливість брати участь в офіційних змаганнях, що проводять Міжнародна та Європейська федерації.

У квітні 1975 року юніорська збірна СРСР дебютувала на чемпіонаті Європи в Копенгагені. А у 1976-му доросла збірна дебютувала на першості Європи в Дубліні (7-ме місце).

Картина для кращого розуміння атмосфери втручання політики в спорт. Згадує гравець збірної СРСР Вікторія Семенюта. Коли 1977 року радянська команда на чолі з Анатолієм Гайдуком прилетіла до Лондона на Вімблдонський турнір, представники радянського посольства запізнилися зустріти наших спортсменів в аеропорту Хітроу. Тож увагу публіки привернули демонстранти – єврейські активісти з плакатами. Ніхто нічого не розумів, тільки Вікторія як одна-єдина членкиня делегації, яка знала англійську, перекладала написані на плакатах вимоги звільнити в СРСР євреїв-«відмовників», в’язнів сумління й дозволити їм виїзд із Союзу в Ізраїль. Звичайно, цього не вимагали безпосередньо від наших бадмінтоністів, ішлося про нагоду такою акцією привернути увагу суспільства до проблеми. Але після цього інциденту радянських спортсменів протягом усього турніру завжди супроводжували полісмени.