Голова Федерації бадмінтону УРСР Семен Остапенко нагороджує віцечемпіонів України 1965 року в парній категорії Бориса Баршаха (Дніпропетровськ, праворуч) і Анатолія Лосєва (Харків). Ліворуч – тренер Володимир Томашевський (Київ)

Чемпіонат України 1966 року приймав Дніпропетровськ. Тут спалахнула зірка киянина Віктора Швачка, який виграв одиночку, у жінок переможницею стала Ірина Натарова (Дніпропетровськ). У парних розрядах чемпіонами стали господарі турніру: Борис Баршах – Микола Пешехонов і Тетяна Новікова – Елеонора Корнієнко. У змішаному розряді перемогла дніпропетровська пара Борис Баршах – Елеонора Корнієнко.

Віктор Швачко й Ірина Натарова повторили свій успіх на 6-му чемпіонаті УРСР у Харкові (1967). Так само захистила свій титул пара Борис Баршах – Микола Пешехонов. У жінок повернула собі золото дніпропетровсько-київська пара Ірина Натарова – Ніна Мякишкова.

Доброю школою майстерності для провідних гравців СРСР стали спільні тренування з індонезійськими студентами, які навчалися в радянських вишах. Так було і в Україні, наприклад, у 1966 році чемпіоном Львова став студент Політехніки Уй Пік Хьян. Наші спортсмени перейняли в них, зокрема, гру кистю, удар бекхенд й інші важливі прийоми.

До 1974 року радянський бадмінтон перебував поза межами офіційної світової спільноти. Головним змаганням, де виявлялися найкращі спортсмени країни, був чемпіонат СРСР. З 1963-го по 1991-й відбулося 29 турнірів. Українські бадмінтоністи зіграли першу скрипку на більшості з них.

Дніпропетровські майстри – Борис Баршах і його учениця Надія Литвинчева

Борис Маркович Баршах (1937–1987) – один із провідних бадмінтоністів України 1960-х років, багаторазовий чемпіон і призер чемпіонатів УРСР, почесний майстер спорту. У 1966 році став бронзовим призером чемпіонату СРСР в парі з Миколою Пешехоновим, а 1969-го став срібним призером чемпіонату СРСР в одиночній категорії, програвши у фіналі Віктору Швачку.

Випускник гірничого інституту Баршах починав тренуватись в «Метеорі» в Анатолія Гайдука, а потім перейшов до товариства «Буревісник» і працював викладачем на кафедрі фізичного виховання інженерно-будівного інституту.

Колишній штангіст Баршах володів гарматним ударом, який схиляв на його користь чимало двобоїв. Він був загальним улюбленцем, людиною веселої вдачі, завжди з ним був блокнот з анекдотами.

На жаль, Борис передчасно пішов із життя: влітку 1986 року був у Києві на курсах підвищення кваліфікації тренерів в Інституті фізкультури, купався на Дніпрі та спіймав свіжу радіацію з Чорнобиля. Наступного року помер від раку.

Як тренер Борис Баршах підготував у «Буревіснику» Надію Литвинчеву, 11-разову чемпіонку СРСР.

На початок 1963 року вже понад 16 тис. радянських спортсменів обрали бадмінтон своєю основною спортивною спеціальністю. Зокрема, в Україні регулярно тренувались у спортивних секціях і виступали на змаганнях 4606 осіб (другий показник після РСФСР).

Додамо, що на той час на весь Радянський Союз було всього 10 платних тренерів бадмінтону, а громадських інструкторів – 827 і спортивних суддів – 744. Авангард бадмінтоністів становили вже 68 першорозрядників. Настав час виявляти сильніших.

Перший чемпіонат СРСР відбувся в Москві в спортивному залі ЦСКА на Комсомольському проспекті у вересні 1963 року. В турнірі взяли участь 128 спортсменів (96 чоловіків і 32 жінки) з 30 міст 11 союзних республік. Серед них були 20 представників України – з Харкова, Львова, Києва, Дніпропетровська.

Срібний призер першого чемпіонату СРСР Юрій Єрмолаєв згадував: «Чемпіонат був „дерев’яним”: усі виступали з дерев’яними ракетками, натягнутими рибальською волосінню. Потрібно було грати тільки в білому. І ті, хто мав білі шорти, та ще й сорочку, а не майку, вважалися просто законодавцями моди. На ногах у нас було те саме – різне. Ті, кому пощастило, взували спеціально підклеєні фехтувальні кросівки – це був найкращий варіант. Усе тоді було з нуля, з чистого аркуша. Ми починали з того, що не знали добре правил, наприклад, від якої лінії подавати, не уявляли техніки ударів. Але з часом вигадували, вчилися один в одного. Було колосальне бажання навчитися, передати все це далі».