На духовному шляху кожного святого володіння таймінгом більш ніж очевидне. Кожна окрема садхана або період життя точно відмірюється по часу, після чого відбувається рішучий, часто несподіваний і нез'ясовний перехід до іншого періоду, звернення до іншої сфери діяльності, зміна стилю поведінки. Такі доленосні зміни здаються оточуючим безглуздими і безрозсудними, тоді як вони завжди мають внутрішню підставу і точно вивірені за часом. Так, поведінка Рамакрішни на самому початку його шляху викликала сміх, а його самого вважали просто божевільним: то він Господові Ісусові Христу молиться, то намази здійснює, то скаче по гілках дерев, волаючи до Рами… Проте для самого Рамакрішни кожна садхана займала певний період у самореалізації та закінчувалася при отриманні даршана (бачення) божества тієї або іншої релігії, а вінцем всього стало здійснення адвайти (неподвійності). Ми бачимо такі ж періоди в житті Рамани Махарши: втеча з дому, двадцять років у печері, період домогосподаря, очолювання ашраму. Святий то мовчить десятиліттями, то починає приймати щодня десятки відвідувачів, відповідаючи кожному без виключення. Незбагненним чином визріває усередині рішення – і все змінюється.

Взаємодія з традиціями теж підкоряється таймінгу – будь то приналежність до тієї або іншої школи в результаті посвяти, або опрацювання окремих передач, прийняття обраного вчителя або вивчення класичної спадщини. Так, Свамі Сатьянанда десять років був найкращим учнем Свамі Шивананди, найревнішим і відданим, і всі готували його у наступники. Але сидів він одного разу на березі Ганги і роздумував про те, що не бачити йому тут просвітлення. Наступного дня він залишив, ашрам не турбуючись про те, що подумають і скажуть вчитель і люди. Інакше, не бувати йому засновником Біхарськой школи йоги після десятків років одиночних мандрів і навчання в інших наставників. Так само, Свамі Вівекананда повинен був сам обрати час для відплиття до Америки, куди його ніхто не запрошував, але за нього вирішував і вів сам Час. Довго вичікуючи, молючись і питаючи благословень, відвідуючи святі місця і медитуючи цілодобово, він діждався явлення віщого знаку, і виникла рішучість: «Тепер я готовий». Таймінг дає невблаганне відчуття початку і кінця всього. Звершення не випереджають події, але і не запізнюються. Розвивається ж майстерність таймінгу в повсякденній практиці, і тепер ми розглянемо таймінг у віпасані.

Віпасана – це безперервна медитація, коли принципово весь час присвячено лише практиці. У суцільній безперервності ви завжди знаходитеся в сьогоденні, не застряючи у минулому і не забігаючи у майбутнє. Бути тут і зараз – означає перебувати у вічності, де часу немає. Проте час безперервно протікає у вічності, і ми безперервно усвідомлюємо його течію. Технічно нам задано декілька параметрів для практики: тривалість самого курсу (рік, місяць або десять днів); тривалість щоденної практики, яка поступово наростає (зазвичай від шістьох до, навіть, шістнадцятьох годин у день); ділення практики на блоки (із сповна (?) певним співвідношенням циклів ходьби, стояння, сидіння і лежання); ділення блоків на декілька циклів (де в кожному виділяються періоди); точне співвідношення різних позицій з поступовим пропорційним збільшенням кожного періоду; у будь-якому положенні задана певна програма стеження за тими або іншими процесами з послідовним переведенням уваги. Все суворо регламентовано – з 4 ранку до 10 вечора в певні моменти роздається сигнал таймера, і ви перемикаєте увагу, слідуючи передзаданій програмі.